Записки з українського мовознавства

ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ОНІМИ В ПОЕТИЧНОМУ ЛЕКСИКОНІ ВАСИЛЯ СТУСА

Г. І. Віват — 2023-10-23

У статті зроблено аналіз євангельської онімії у творчості Василя Стуса на підставі його поетичних творів, які вражають оригінальною образністю, надзвичайним багатством мовно-виражальних засобів, насиченістю онімів, які несуть у собі метафорично-символічне значення. Мета статті полягає у виокремленні євангельських онімів у поезії Василя Стуса, ствердженні важливої ролі тих онімів у виявленні характерних понятійних концептів його світовиміру. Аналіз сконцентровано на антропонімії, що репрезентує образи Христа у контексті розмислів над його страдницькою постаттю, та Іуди у його протиставленні праведникові. Звернено увагу також на символічні аспекти онімії Стусового поетичного простору. Закцентовано, зокрема, увагу на страдницькій символіці, неодноразово переданій через топонім Голгофа / Голгота. Практично в усіх Стусових контекстах Голгота / Голгофа постає не як назва місця страти Ісуса, а в переносному значенні – як символ страждань та смерті в ім’я високої мети. Аналіз також скеровано на систематизацію, встановлення динаміки вживань та виокремлення євангельської онімії у творчому доробку поета. Відповідно до цього об’єктом пропонованої статті став ідіостиль Василя Стуса, предметом – структура онімного простору творів поета, підставою для якого послужили євангельські образи. Для отримання достовірних даних у роботі застосовано методи опису, індукції та дедукції, кількісних підрахунків, а також компонентний і контекстуально-інтерпретаційний методи. Результатом роботи стало всебічне обґрунтування важливості онімного компонента в ідіостилі поета та виокремлення пріоритетних власних назв, ужитих у його творах, що стосуються біблійної тематики. Висновки: основні розряди власних назв у творчості Василя Стуса зосереджено в антропонімному й топонімному сегменті авторського ономапростору, підставою для якого послужили євангельські мотиви. Найчастотнішими онімами біблійного кола у поетичних текстах Василя Стуса є власні назви, джерелом яких стало Євангеліє.

«ДОВБУШ», «МАЗЕПА», «ПЕТЛЮРА», «БУКОВИНА», «ДНІСТЕР», «КОЛОС»: НАЗВИ БУКОВИНСЬКИХ ФУТБОЛЬНИХ КОМАНД У ХХ–ХХІ СТОЛІТТЯХ

І. Р. Процик — 2023-10-23

У статті представлено назви українських футбольних команд за понад столітню історію становлення футболу на Буковині. Об’єктом аналізу в дослідженні стали номінації буковинських команд, починаючи з 20-х рр. ХХ ст. і дотепер. Предмет аналізу – мотиваційна база та способи творення найменувань футбольних команд Буковини у ХХ–ХХІ ст. Джерелами фактичного матеріалу в розвідці була українська періодика, передовсім спортивна, та праці істориків спорту про розвиток футболу на Буковині. Проаналізовано мотивованість назв футбольних команд, диференційовано їх на відонімні та відапелятивні найменування. Простежено зумовлені політичними й соціокультурними чинниками назовницькі тенденції, що домінували в різні періоди розвитку футболу.

З’ясовано, що у 20–30-ті рр. ХХ ст., коли буковинські землі входили до складу Румунії, а українці Буковини різними способами намагалися продемонструвати свою на ціональну ідентичність, найменування футбольних клубів на цих теренах відображали асоціації з культурними, історичними, географічними реаліями України. Поряд із назвами, мотивованими топонімами, гідронімами, оронімами, номінаціями українських організацій і спілок, назвами осіб за родом занять, багато найменувань походило від антропонімів – Довбуш, Кармелюк, Ґонта, Залізняк, Дорошенко, Мазепа, Петлюра, що було прикметною рисою в буковинському футбольному назовництві.

У 40–80-ті рр. ХХ ст. частка назв футбольних команд із національно-культурним компонентом у значенні помітно зменшилася (Буковина, Карпати, Черемош), натомість з’явилися уніфіковані номінації з відображеними в них совєтськими реаліями та символами комуністичної ідеології. У цей період домінували найменування клубів, що походили від назв всесоюзних спортивних товариств, ергонімів, назв осіб за професією, назв продукції підприємств та ідеологічних назв (Колос, Легмаш).

У період після відновлення української незалежности збільшилася кількість номінацій із етнокультурною конотацією, зберігся невеликий відсоток назв, утворених у часи тоталітаризму, а під впливом комерціалізації спорту з’явилися найменування, які дублюють назви організацій, що фінансують футбольні клуби, та еклектичні номінації, в яких поєднано совєтські назви команд з іменами їхніх спонсорів (Фермер, RA-DENT, Колос-Майя, Зарінок-Дрім-Тім). Перспективи досліджень полягають у виявленні тенденцій у назовництві футбольних клубів різних українських регіонів.

НАЦІОНАЛЬНО МАРКОВАНІ НОМІНАЦІЇ У ПРОЗОВОМУ ДИСКУРСІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

Е. В. Боєва — 2023-10-23

Статтю присвячено розгляду національного іменника прозових творів О. Кобилянської. Об’єкт дослідження – онімний простір прозового дискурсу буковинської письменниці. Предмет розгляду – антропоніми, що репрезентують у художніх текстах національні іменники, їхнє конотативне і функційне наповнення. Мета розвідки – продемонструвати конотативний потенціал, стилістичну роль і функційні особливості національно маркованих антропономінацій, проілюструвати їхнє контрастне протиставлення у загальному контексті творчості письменниці, проаналізувати кількісні та якісні характеристики окремих антропономінацій, визначити їхній функційно-стилістичний та експресивний потенціал. У процесі дослідження застосовано описовий і статистичний методи, а також метод стилістичного аналізу художніх творів. Висвітлено своєрідність національно маркованих номінацій, продемонстровано їхню роль у сюжетному розгортанні, створенні характерів персонажів, розкритті авторського задуму. Доведено, що власні імена персонажів – представників різних народів – є місткими конотемами, яскравою стилістичною деталлю, засобом створення яскравих характеристик і побудови сюжету. З’ясовано, що іншомовні власні імена становлять значну групу іменувань у художньому доробку О.Кобилянської; вони є показником національного і місцевого колориту, містять соціальні, ідеологічні та інші параметри і в багатьох випадках підкреслюють неординарність персонажа. Визначено, що національний покажчик у прозовому дискурсі майстрині є важливою фарбою авторської палітри. О.Кобилянська користується цим прийомом і для створення широких національних картин, вживаючи певну сукупність національно маркованих номінацій, і для поодиноких вкраплень у конкретний текст з метою акцентації на цьому показникові, або для контрастного розмежування персонажів.

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІ АНТРОПОНІМИ В ПРОЗІ ПРО ВІЙНУ – «ОБЛИЧЧЯ» ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

А. І. Вегеш — 2023-10-23

Стаття присвячена дослідженню літературно-художніх антропонімів, які є елементами створення образів. Імена в художньому тексті приваблюють своїм наповненням, адже за вдало підібраним іменем стоїть людина. Відомо, що назви персонажів значною мірою визначають «обличчя» художнього твору, тому автори вкладають у літературно-художній антропонім певну оцінку.

Мета дослідження – аналіз літературно-художніх антропонімів, що функціонують у романі «Врятувати березень» А. Кокотюхи, у збірці оповідань «Після 24-го» В. Івченка та в романі «Рятуючи Єву» Н. Романовської. Наше завдання – описати характеристичні літературно-художні антропоніми, дати їм оцінку; довести, що образ та ім’я персонажа тісно переплетені; визначити мотиви надання позивних.

Об’єктами дослідження є антропоніми, вжиті у творах А. Кокотюхи, В. Івченка, Н. Романовської. Предмет дослідження – літературно-художні антропоніми та їх стилістична роль. Методи дослідження зумовлені специфікою онімного матеріалу, який потребує системного підходу і використання традиційного описового методу і його основних прийомів: спостереження, інтерпретації та узагальнення. Функційне навантаження літературно-художніх антропонімів визначено методом контекстуального аналізу.

Доведено, що літературно-художні антропоніми відіграють важливу роль у художньому тексті, несуть інформацію. Вона може бути захована в доонімній семантиці основи антропоніма, в авторській характеристиці, увиразнюватися цілою низкою різних конотацій.

У романі А. Кокотюхи зафіксовано традиційні прізвища, імена та їх неофіційні варіанти зі значним характеристичним потенціалом.

Оповідання В. Івченка наповнені псевдонімами (позивними) українських воїнів. З’ясовано мотиви утворення позивних: від усічених прізвищ, імен, професій, занять, зовнішності, улюблених героїв, смішних ситуацій тощо. Звернено увагу на особливу манеру В. Івченка – уміння давати назви своїм оповіданням. У заголовках – кодування авторського задуму.

З роману Н. Романовської в поле зору потрапили лише імена головних героїнь, які, крім низки різних функцій, виконують найважливішу – символічну.

Особливості творення найменувань указують на позицію самих авторів та індивідуальні особливості їхнього мислення. Перспективою подальших розвідок є дослідження літературно-художніх антропонімів та заголовків, що функціонують у творах сучасних авторів.

ЛІНГВО-СЕМАНТИЧНА ПАЛІТРА КОНЦЕПТУ ДОЛЯ В СЛОБОЖАНСЬКОМУ І БОЙКІВСЬКОМУ ГОВІРКОВОМУ ДИСКУРСІ

Р. В. Міняйло — 2023-10-23

Антропоцентризм сучасного мовознавства й невичерпність смислів людського буття переконує в актуальності концептуального аналізу. Тому метою розвідки було дослідити лінгво-семантичне наповнення загальнокультурного концепту ДОЛЯ в ментальних структурах свідомості носіїв дистантних слобожанського і бойківського говорів, а завданням – структурувати ці семантеми й відповідні їм мовні (мовленнєві) конструкції. Об’єктом дослідження були оповідні тексти (наративи) діалектоносіїв, де простежується (безпосередньо чи опосередковано) мотив людської долі, предметом дослідження – семантичні складники концепту ДОЛЯ в українському діалектному континуумі та вербалізація їх на лексичному, фразеологічному, синтагматичному, синтаксичному рівнях. Методологію дослідження склали суцільна вибірка лінгво-семантичних складників концепту ДОЛЯ із записаного влітку 2021 року діалектологічного матеріалу, семантико-смисловий аналіз виокремлених мовленнєвих структур.

У проаналізованих наративах концепт ДОЛЯ репрезентують найменування, що входять до лексико-семантичних груп (ЛСГ) «Висловлювання про невідворотність долі», «Висловлювання про тяжкість жіночої долі», «Висловлювання щодо потреби змінити свою долю», «Висловлювання про типову долю представника певної спільноти в певний історичний період». У ЛСГ «Висловлювання про невідворотність долі» виокремлюємо мовленнєві конструкції, що укладаються в семантичні моделі (СМ) «чиновницький апарат тоталітарної держави переміщує людину з рідних місць всупереч її бажанню», «залежність життєвої долі від типової моделі життя колективу», «доленосні зміни після смерті близької (рідної) людини»; у ЛСГ «Висловлювання про тяжкість жіночої долі» − СМ: «мачуха (свекруха, свекор) втручається в становлення життєвої долі молодої жінки», «фаталістичність невдалого шлюбу для жінки»; у ЛСГ «Висловлювання щодо потреби змінити свою долю» − СМ: «задоволеність своєю долею (прагнення сталого життя)», «активна позиція у зміненні своєї долі», «активна позиція у зміненні долі своїх дітей»; у ЛСГ «Висловлювання про типову долю представника певної спільноти в певний історичний період» − СМ: «відсутність роботи і гідного заробітку як негативний чинник життєвої долі», «призвичаєність представників іншої етнічної групи до пошуків кращої долі по світах».

Перспективою дослідження вбачаємо порівняльний аналіз лінгво-семантичних складників концепту ДОЛЯ в українському говірковому і художньому дискурсах.

МОВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: МЕТОДОЛОГІЯ АНГЛІЇЗАЦІЇ В ОСВІТІ

І. Д. Фаріон — 2023-10-23

У статті проаналізовано політику англіїзації в освітній царині. Мета статті – розкрити проблему англіїзації на основі офіційних освітніх документів «Концептуальні засади державної політики щодо розвитку англійської мови у сфері вищої освіти» (2012) та «Методичні рекомендації щодо забезпечення якісного вивчення, викладання та використання англійської мови у закладах вищої освіти України» (2023) як загрозливих для державного статусу української мови. Серед завдань – проаналізувати характер англіїзації в освітньо-законодавчому полі України.

Предметом дослідження є засади, методичні рекомендації та законодавчі ініціативи англіїзації в освітній сфері України. У дослідженні застосовуємо національний принцип оцінки соціолінгвальних явищ та аналітично-описовий метод, що вможливлює розкрити ксенофільський характер мовної політики в умовах війни.

Як наслідок ухвалених «Концептуальних засад….» (2014), «Методичних рекомендацій…» (2023) та низки інших пропозицій англійська мова здобуває найвищу сходинку престижу, усуваючи державну українську мову з пріоритетної позиції в освітній царині. Нейтралізація української мови відбувається зсередини і ззовні: зсередини – через запровадження курсів фахових дисциплін англійською мовою, англійської мови за професійним спрямуванням і для академічних цілей зі складанням іспитів як умови кар’єрного зростання викладацького складу; ззовні – через плановану трансформацію статусу англійської мови в законодавчому полі України.

Поширення англійської мови аж ніяк не має звузити сферу застосування української мови у власній державі і не тільки тому, що українській мові більше ніде розвиватися, як в Україні. Удержавлення і захист української мови в освітній сфері – це національна свідомість і гарантія безпеки. Саме дисбаланс між державною українською мовою та засиллям як не російської, то англійської викликає обґрунтовану тривогу про самостійність нашої української перспективи й суб’єктности України на світовій політичній шахівниці.

КУМІВСТВО ЯК ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ЛІНГВОМЕНТАЛЬНОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ОБРЯДОВИХ ПІСЕНЬ)

О. В. Яковлєва — 2023-10-23

Представлена розвідка присвячена вивченню традиції кумування в різних ритуалах обох обрядових циклів: сімейного та календарного. Зважаючи на те, що серед істориків, культурологів і народознавців немає єдиної точки зору на розуміння витоків кумівства, ми долучили до аналізу тексти обрядових пісень, зокрема, хрестинних, в яких закарбована інформація про кумів, ставлення до них, схарактеризовані їхні моральні якості та стосунки між кумами. Метою дослідження став аналіз текстів народних пісень, в яких розкривається прадавня народна традиція кумування в українців. Об’єктом нашої уваги був феномен кумівства, тобто наявність кумів в окремих ритуалах сімейного і календарного циклу. Предметом стали характеристики кумів та стосунки між ними, ставлення до хрещених батьків похресників тощо. В процесі роботи з текстами обрядових пісень ми користувались методами індукції та синтезу, описовим і порівняльним методами, а також методом контекстуально-інтерпретаційного аналізу фольклорних текстів.

Етимологія лексем кум і кума підтверджує інформацію про те, що більшість обрядів сімейного циклу були суто жіночими. Етнографічні матеріали свідчать про важливість і необхідність наявності кумів у ритуалі хрестин. Після ритуалу хрестин в храмі, організаторами святкового обіду могли бути як батьки новонародженої дитини, так і кум з кумою. За обідом головними були баба-повитуха та куми, саме їм співали величальні пісні.

Зважаючи на те, що кум і кума обиралися для дитини з метою і можливістю повністю дублювати обов’язки біологічних батьків у разі нещастя з останніми, у прадавні часи не засуджувались і сексуальні стосунки між кумами, як між справжніми чоловіком і дружиною. В результаті дослідження ми дійшли таких висновків: традиція кумування в сімейних обрядах була первинною; в календарних – вторинною. Кумування в широкому значенні передбачало встановлення родинних або крівних стосунків; у вузькому – дублювання подружнього життя в усіх його проявах внаслідок імітативної магії, в яку вірили предки. До кумів ставилися з величезною повагою, навіть більшою, ніж до біологічних батьків. Народні пісні про кумів, які дійшли до наших часів, зафіксували пізніший період, коли їх шанували й величали, а інтимні стосунки між кумами засуджувались.

RUTELA ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛЯРІВ ПРИ ВИВЧЕННІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ В АВСТРІЇ

О. Г. Васильченко — 2023-10-23

Ця стаття присвячена проєкту RUTELA, в рамках якого розроблено критерії, що визначають можливості та потенціал дитини для розвитку німецькомовної писемної компетентності. Актуальність цієї теми зумовлена ситуацією, в результаті якої понад 10000 дітей шкільного віку опинилися в Австрії і змушені інтегруватися в австрійську систему шкільної освіти, вивчати нову для більшості іноземну мову й адаптуватися до нового колективу та вчителів.

Метою цього дослідження є виявлення потенціалу учнів початкової школи з рідною українською мовою на основі робочого інструменту RUTELA щодо визначення здатності продукувати письмові тексти німецькою мовою дітьми початкової школи. Для досягнення поставленої мети було виконано низку завдань: зібрано зразки письмових текстів у класах початкової школи у місті Відні українською та німецькою мовами, проведено аналіз та інтерпретацію отриманих даних.

Об’єктом дослідження є рання здатність до писемного мовлення німецькою мовою дітей початкової школи, рідною мовою яких є українська. Виявлення потенціалу школярів та використання його для вивчення німецької мови становить предмет дослідження.

Зразки письмових текстів українською та німецькою мовами є матеріалом даного дослідження. Як метод використовувалася еліцитація, що передбачає дії, які спонукають досліджуваних до продуктивного виду мовленнєвої діяльності.

Представлене дослідження орієнтується на розуміння розвитку усної та писемної мовленнєвої діяльності в умовах багатомовності згідно з підходом, розробленим Гансом Райхом, а також спирається на робочий інструмент ELA (Early Literacy Acquisition), що визначає здатність до продукування письмових текстів у ранньому віці турецькою та німецькою.

В результаті аналізу отриманих даних удалося встановити розбіжності між реалізованою та фактичною письмовою компетенцією, а також визначити потенціал дитини до продукування письмових текстів у ранньому віці. Отримані результати та їх інтерпретація дозволяють скласти мовний профіль дитини, що описує її здібності, а також розробити дидактико-методичні підходи для підтримки під час навчання як німецької, так і рідної мови.

ПОНЯТТЄВИЙ КОМПОНЕНТ СЕМАНТИЧНОЇ СТРУКТУРИ КОНЦЕПТУ «ДОБРОЧЕСНІСТЬ»

Н. М. Філіппова — 2023-10-23

Стаття присвячена інтерпретаційному дослідженню концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ в українській і англійських мовах, що зумовлена тим, що політичний, соціальний, освітянський поступ України неможливий без однозначного розуміння універсальних концептуальних домінант, а Україна продемонструвала свою спрямованість до глобальної інтеграції освітянської сфери. Актуальність проблеми зумовлена тим, що один з таких домінантних концептів, які репрезентують українськомовну картину світу, є ДОБРОЧЕСНІСТЬ взагалі і АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ зокрема як відповідальність за дотримання морально-етичних норм. Аналіз дослідження проблеми показав досить велику зацікавленість вивчення цього морально-духовного концепту у філософії, етиці, теології, лінгвокульторології, когнітивній лінгвістиці. Мета розвідки полягає у тому, щоб розкрити концептуальну різницю у розумінні етичної категорії через поняттєвий і мовний опис цього логічно-вербального конструкту свідомості, що є елементом мовної картини світу. Мета передбачає розв’язання завдань семантичного аналізу і порівняння поняттєвих компонентів концепту. Матеріалом для аналізу слугували українськомовні й англомовні лексикографічні джерела. В статті описаний перший етап аналізу вербалізації універсального лінгвокультурного концепту ДОБРОЧЕСНІСТЬ як складової концепту АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ. Розглянуто основні риси вербального втілення концепту, які свідчать про його універсальний характер, що пов’язано із втіленням однієї з головних духовних цінностей чесноти, добропорядності і моральним вибором особистості. Одночасно аналіз дозволив виділити суттєву різницю, яка проявляється в англомовному концепті і яка виражається у розумінні цілісної добропорядної стійкої поведінки доброчесної особистості як члена спільноти.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ З КОМПОНЕНТОМ ‘МІФОЛОГІЧНА ІСТОТА’ В АНГЛІЙСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНО-МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ: ФРАЗЕОСЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ

Ю. С. Бевз — 2023-10-23

У статті опрацьовано типологію міфологічних істот, актуалізованих у фразеологічних одиницях англійської мови із визначенням самої суті репрезентації міфологічного коду культури засобами англійської фразеології, а також представлено контексти вияву фразеологічних одиниць із компонентом ‘міфологічна істота’. Об’єктом дослідження є фразеологічні одиниці англійської мови з компонентом ‘міфологічна істота’, предметом постає міфологічний код культури, який репрезентують міфологічні істоти.

У дослідженні використано такі методи: логіко-поняттєвий, узагальнення та систематизації, описовий. Як спеціальні методи застосовано метод компонентного аналізу фразеологічної одиниці (для ідентифікації й відбору фразеологічних одиниць англійської мови з компонентом ‘міфологічна істота’), метод параметричного аналізу семантичної структури фразеологізму (для розподілу фразеологічних одиниць за відповідними групами етносубкодів).

Міфологічний код культури у дослідженні позиціоновано як сукупність образів архаїчних, первісних релігійних уявлень людей, що постають із загальних положень, які покладені в основу теоретичної міфології і слугують своєрідним транслятором світоглядних уявлень людини. У фразеології міфологічний етнокод духовної культури співвіднесено з образною основою первинного словосполучення фразеологічної одиниці, сформованої під впливом міфологічного мислення в системі духовної культури етносу. На підставі міфологічних уявлень про всесвіт і буття людини в ньому закономірним є систематизація видів етносубкодів у просторі міфологічного етнокоду культури. У межах міфологічного коду культури виокремлено 7 типологійних його різновидів: анімістичний, фетишний, тотемний, космогонічний, астральний, есхатологічний, міфонімний. Виділено два ключові типологійні різновиди, що представлені у міфологічному коді культури: анімістичний етносубкод культури, що позначає явища природи та предмети навколишнього світу, які мають душу чи дух; космогонічний етносубкод культури, що репрезентований у загальній світопобудові, розвиток якої іде в напрямку від початкового хаосу до впорядкованого. Перспективу дослідження визначено в послідовному зіставленні вияву фразеологічних одиниць із компонентом ‘міфологічна істота’ в українській та англійській мовах.

НОМІНАТИВНЕ ПОЛЕ КОНЦЕПТУ БАТЬКИ В МОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ ГУЦУЛІВ

В. Р. Дячук — 2023-10-23

У статті проаналізовано засоби представлення концепту батьки в гуцульському діалектному просторі. На тлі незгасного зацікавлення до проблеми реконструкції духовного універсу носіїв конкретної мови, вивчення концептів залишається одним із необхідних та актуальних завдань сучасних лінгвістичних розвідок.

Метою статті є аналіз засобів мовної реалізації концепту батьки в локальній картині світу гуцулів. Об’єктом дослідження обрано концепт батьки. Предметом дослідження є вербальні засоби представлення аналізованого концепту в гуцульському говірковому ареалі.

Досягнення поставленої мети визначило вибір відповідних методів дослідження, а саме: метод суцільної вибірки, що спрямований на виокремлення мовних репрезентантів концепту із діалектних словників та текстів для формування фактичного матеріалу дослідження; контекстуальний аналіз, який дозволив з’ясувати семантику вербалізаторів концепту; метод моделювання, що дав змогу встановити польову структуру номінативного простору концепту.

Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що в роботі вперше здійснено спробу проаналізувати способи мовної об’єктивації концепту батьки в діалектному обширі. Теоретичну й практичну цінність роботи вбачаємо в приверненні уваги науковців до діалектної концептології як цікавого й перспективного напрямку, а також у використанні отриманих результатів у подальшому вивченні та опрацюванні проблем, присвячених дослідженню говіркової картини світу.

Висновки й перспективи. Номінативний простір концепту батьки в локальній картині світу гуцулів неоднорідний за структурою. Його формують мовні засоби прості (синтетичні), виражені окремими словами, та складені (аналітичні), представлені цілісною сполукою. До першої групи належать слова-репрезентанти концепту, їхні деривати, синоніми. Другу групу формують складені номінації, фразеологізми, зіставні конструкції, клішовані звертання й запрошення, асоціативне зіставлення, риторичне запитання. Перспективи подальших розвідок пов’язуємо з аналізом номінативного простору концепту батьки в середньонаддніпряському говірковому просторі для проведення зіставного аналізу способів мовної репрезентації концепту в територіально віддалених діалектних субконтинуумах.

МЕТОДОЛОГІЯ ЛІНГВОГРАФІЇ МОВНОЇ СИСТЕМИ ГОВІРКИ: СИНТЕЗ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОСТІ ТА МІЖПАРАДИГМАЛЬНОСТІ

Т. В. Громко — 2023-10-23

Стаття присвячена дослідженню реалізації важливих властивостей міждисциплінарності та міжпарадигмальності в методології лінгвографування мовної системи окремого ідіому. Визначено методологічне підґрунтя досліджуваного лінгварію як інтегративну парадигму говірки, а дескрибування кваліфікується виявом міждисциплінарності та поліфункціональності у багатогранному науковому аналізі говіркового дискурсу. Позиціонуючи теоретичне обґрунтування, методологічне й технологічне увиразнення аналізу, доводиться, що лінгвографія мовної системи говірки є поєднанням наукової міждисциплінарності та лінгвістичної міжпарадигмальності. Методологія дескрипції говірки як фрагмент ідіомологічного дослідження має відмінний від діалектологічних досліджень лінгвосистемний підхід із визначенням основних методів теоретичного та експериментального мовознавства, його концептуальних технологій тощо. Об’єктом дослідження є лінгварій, тобто мовна система окремої говірки (ідіому). Предметом дослідження є методологія лінгвістичного опису мовлення в плані реалізації міждисциплінарності та поліфункціональності у вербалізації реалій-репрезентантів ідіомного дискурсу. Фактичним матеріалом дослідження є результати методологічного аналізу говірки як мовної системи, у якому мовний контекст моделюється на основі ідей поліпарадигмальності, поліаплікативності, що є інтеграцією комунікативного, соціального, семантичного, суб’єктивного, мотиваційного, виробничого та інших контекстів. Методологічною концепцією ідіомологічного дослідження є мовно-системний підхід – лінгвографічний, який визначено нами, виходячи з пріоритетних ідей нової галузі наукового знання, а за лінгвістичним тлумаченням – говірки як мовної системи, зокрема її теоретичної сфери. Об’єктом лінгвістичної методології як опису ідіому є лінгвістика ідіоми, а тому реалізація дослідницького завдання відображає макропроцес формування нової мовної парадигми. Методологія опису моноідіомного лінгварію пропонує широкий міждисциплінарний підхід до лінгвістичних засобів утілення феномену говірки та багатоаспектну характеристику елементів системи – ідіомем. Методологічно обґрунтована мовна повнота ідіому є високим рівнем доказовості лінгвістичного дослідження. Перспективу лінгвістичного опису системи ідіом вбачаємо в інтеграції дослідницьких методів, технік, процесів і процедур у міждисциплінарній площині.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ДІАЛЕКТИЗМІВ У ПРОЗІ Ю. ВИННИЧУКА: ФОНЕТИЧНІ ЕЛЕМЕНТИ

М. Л. Дружинець — 2023-10-23

Статтю присвячено дослідженню наддністрянських діалектних одиниць, зокрема вивченню їхньої індивідуально-авторської специфіки у художній творчості. Метою розвідки є обгрунтування специфіки наддністрянських діалектних одиниць та їхніх локальних фонетичних рис у прозовій творчості Ю. Винничука. Завдання студіювання: висвітлити специфіку роботи письменника з діалектними одиницями; схарактеризувати фонетичні особливості наддністрянського діалекту та його номінацію; сформувати корпус використаних письменником наддністрянських говіркових одиниць на фонетичному рівні; виявити та схарактеризувати специфіку репрезентації діалектних елементів у прозових творах Ю. Винничука за фонетичним рівнем мовної структури. Об’єктом дослідження є мова прозових творів Ю. Винничука, у яких представлені діалектні елементи. Предмет дослідження – наддністрянські лексичні діалектизми (зокрема їхні фонетичні особливості) в художніх творах зазначеного письменника. Джерельною базою слугували романи Ю. Винничука «Танґо смерті», «Мальва Ланда» та збірка оповідань «Вікна застиглого часу».

Дослідження фактичного матеріалу проведене в аспекті синхронії на основі загальнонаукового методу спостереження й опису мовних явищ. Застосовано прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретацій. Специфіку наддністрянських лінгвальних елементів встановлено за допомогою зіставного методу, метод контекстуального аналізу дозволив зафіксувати говіркові риси на всіх мовних рівнях і встановити значення певної лексеми в певному контексті.

Сформовано корпус використаних письменником наддністрянських говіркових одиниць та виокремлено фонетичні одиниці наддністрянського говору (у суфіксі -ськ- звук [с′] переходить у [с]; випадки апокопи; наявність алегроформ; чергування [о] з [і] та [о] з нулем звука; перехід у ненаголошеній позиції [е] в [и]; асиміляція за м’якістю передньоязикових зубних твердих приголосних; регресивна суміжна дисиміляція за способом творення: [чт] > [шт]; перехід [а] в [е] після м’яких і шиплячих приголосних; вживання на початку слова перед голосними протетичних [г], [в]; пере- хід ненаголошеного [о] в [у]; відсутність вставного [л] після губних; депалаталізація [р]; вживання замість мй мн). Доведено, що використані фонетичні лінгвальні елементи достатньо репрезентують наддністрянський говір. Виділені фонетичні діалектизми є категорією стилістичною, їхнє використання підпорядковується художнім установкам – відтворенню природного мовлення героя, вказівці на його приналежність до певної етнографічної групи.

Перспективи подальшого студіювання заявленої проблеми вбачаємо у ґрунтовному дослідженні діалектних одиниць у сучасній художній прозі, зокрема наддністрянського говору, оскільки він є одним із найменш досліджуваних у цьому аспекті.

ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ТА ГРАМАТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ ІЗ КОМПОНЕНТОМ НЕБО

Ю. Ф. Прадід — 2023-10-23

У статті досліджуються особливості семантики та граматичної організації фразеологічних одиниць (ФО) із компонентом небо. Зазначається, що фразеологічні макро- і мікросистеми в українському мовознавстві почали інтенсивно вивчатися лише в кін. ХХ – на поч. ХХІ ст. Мета пропонованої розвідки – дослідити місце мікросистеми ФО із компонентом небо у фразеологічному складі української мови, описати особливості семантики, граматичної організації компонентного складу ФО, що репрезентують цю мікросистему.

Джерельною базою фактичного матеріалу слугували тлумачні та фразеологічні словники української мови, інтернетсайти, а також власна фразеологічна картотека автора статті (аналізу підлягають 28 ФО), теоретико-методологічним підґрунтям розвідки – праці українських мовознавців, у яких досліджувалися окремі фразеологічні мікро- і макросистеми.

Проведений аналіз ФО із компонентом небо дав підстави резюмувати: 1. Мікросистема ФО із компонентом небо є порівняно малочисельною, але натомість досить розмаїтою за своїми семантичними особливостями і граматичною організацією; 2. Для таких ФО, як і фразеологічної системи української мови взагалі, характерні явища полісемії, синонімії, антонімії та варіантності; 3. Компонент небо в таких ФО вживається в усіх відмінкових формах однини, за винятком називного і кличного відмінків. Найбільше ФО цієї мікросистеми утворено з компонентом небо в родовому відмінку однини без прийменника (рідко): небо прихилити і з прийменником, зазвичай прийменником з: скинути з неба на землю, падати з неба, як грім з ясного неба та ін. (усього 12 ФО), найменше – у давальному відмінку однини та родовому множини: аж небові жарко, підносити до небес (усього по 1 ФО); 4. У мікросистемі ФО із компонентом небо представлені майже всі синтаксичні структури, характерні для фразеологічного складу української мови взагалі: а) ФО, співвідносні з підрядним словосполученням: лізти до неба, діставати зорі з неба та ін.; б) ФО, співвідносні з порівняльним зворотом: як небо від землі, як зірок на небі та ін.; в) ФО, співвідносні з простим двоскладним реченням: душа відлітає в небо, хай каміння з неба падає та ін. г) підрядною частиною складнопідрядного речення: де земля сходиться з небом та ін.; 5. ФО з компонентом небо можуть виступати в реченні присудком (простим дієслівним, складеним іменним, складеним дієслівним), обставиною; 6. Потребують окремого дослідження семантичні особливості та граматична організація компонентного складу ФО й інших фразеологічних мікросистем, у т. ч. в порівняльному та зіставному аспектах.

ГОВІРКОВА СПЕЦИФІКА ГУСТАТИВІВ

А. П. Романченко — 2023-10-23

У статті розглянуто густативи на позначення різних страв, зафіксовані в говірках двох населених пунктах (Арбузинка й Костянтинівка) Арбузинського району Миколаївської області, що належать до західностепової групи говірок степового говору південно-східного наріччя української мови. Вони є невід’ємним складником української діалектної картини світу, утворюють певну систему, сформовану на базі успадкованої та запозиченої лексики. Авторками запропоновано семантичний та етимологічний аналіз указаного фрагменту цієї системи.

Мета дослідження – заналізувати лексико-семантичні особливості густативів на позначення гарячих традиційних страв та страв рослинного й тваринного походження, поширених у говірках населених пунктів Арбузинка та Костянтинівка Арбузинського району Миколаївської області. Об’єктом дослідження обрано говіркові густативи, а предметом є їхня семантична й етимологічна характеристика. Джерельною базою спостереження послугували польові записи говіркового мовлення, зібрані 2019 року за спеціально укладеним питальником.

Вивчено лексико-граматичні групи «Гарячі традиційні страви» «Страви тваринного і рослинного походження», що є складниками лексико-семантичного поля «Назви їжі». Розглянуто говіркову лексику на позначення перший і других страв, а також страв із м’ясом та салом. Досліджено лексико-семантичні особливості густативів, висвітлено їхню етимологію. Здійснено порівняльний аналіз діалектної лексики двох населених пунктів. Визначено спільне й відмінне говіркової лексики та літературної норми.

Густативи в говірках досліджених населених пунктів здебільшого збігаються з лексемами, відомими українській літературній мові, за семантикою, проте відрізняються фонетично. Спостерігаються семантичні відмінності й неоднакова ареальна поведінка назв страв у говірках одного району. Перспективу подальших досліджень убачаємо в розширенні емпіричної бази української діалектології та введенні до наукового обігу нових назв їжі та напоїв, поширених у західностепових говірках.

ІМЕННИКОВІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ У МЕДІАЗАГОЛОВКАХ: СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

І. В. Лакомська — 2023-10-23

Cтаттю присвячено з’ясуванню особливостей реалізації та функціювання фразеологічних одиниць у заголовках українських електронних медіа, де вони максимально виявляють свою потужність одночасно акумулювати широкий узагальнюваний досвід поколінь, містити емоційну домінанту, а також містко відображати актуальний смисл повідомлення. Мета дослідження полягала у виявленні й описі лексико-граматичних особливостей фразеологічних одиниць (ФО), а саме іменникових (субстантивних) фразем, що передбачало необхідність виконання таких завдань: виокремити масив медійних заголовків із фразеологічним компонентом; визначити іменникові ФО та з’ясувати їхнє семантичне наповнення та структуру. Об’єктом дослідження були заголовки із фразеологізмами в українських електронних виданнях загальнонаціональних та регіональних медіа, предметом – лексико-граматична специфіка іменникових фразеологізмів у структурі заголовка. Для досягнення поставленої мети у роботі використано описовий метод, елементи компонентного аналізу (за допомогою якого встановлювалася семантична структура значення фразеологізмів); кількісний метод, який дав змогу порівняти та узагальнити отримані результати. У результаті дослідження встановлено, що найбільш частотними в газетних заголовках є іменні фразеологізми абстрактної семантики на позначення явищ навколишнього світу; також активно використовуються фраземи, що називають людину, а саме, риси характеру, вдачі людини, оскільки в основному об’єктом повідомлення є людина, зрідка – ФО на позначення предметів або речей матеріального світу. Субстантивні ФО найчастіше представлено сполученням стрижневого іменника з такими частинами мови: присвійним прикметником, якісними і відносними прикметниками та дієприкметниками, числівниками, іменником у родовому відмінку, іменником у формі інших непрямих відмінків. За структурою досліджувані іменникові фразеологічні одиниці було представлено здебільшого двокомпонентними моделями, зрідка трикомпонентними, що відповідає основним вимогам ЗМІ – лаконічно та влучно інформувати та впливати на аудиторію.

УКРАЇНСЬКО-БОЛГАРСЬКИЙ ВЗАЄМОВПЛИВ У ПОЛІЕТНІЧНОМУ АРЕАЛІ МЕЖИРІЧЧЯ ДУНАЮ ТА ДНІСТРА

О. М. Новак — 2023-10-23

Статтю присвячено дослідженню українсько-болгарського міждіалектного та міжмовного впливу в поліетнічному та полімовному ареалі на півдні України, у межиріччі Дністра та Дунаю. Полілінгвізм, діалектна строкатість, стан та функціонування південнобессарабських українських та болгарських говірок активно досліджується з середини ХХ століття, проте порівняльних студій та комплексного аналізу мовної ситуації і сучасної інтерференції проведено не було, тому робота в цьому напрямі є актуальною і необхідною. Говірки різних мов досліджуваного ареалу на сьогодні дискриптивно та лінгвогеографічно досліджені нерівномірно. У дескриптивних студіях подано опис структури окремих діалектних систем, аналіз певних структурних рівнів, переважно в порівнянні з літературною мовою та в межах принципів національних діалектологічних шкіл, проте практично поза увагою науковців залишаються територіально суміжні і мішані говірки, що належать до різних мов, та процеси інтерференції.

Метою пропонованої роботи є дослідження двох типів українсько-болгарського взаємовпливу: на міждіалектному рівні та впливу української літературної мови на болгарські говірки Одещини. Завданням є систематизація та узагальнення явищ інтерференції між двома контактуючими мовами та їхніми діалектами. Матеріалом дослідження стали власні спостереження під час польових діалектологічних експедицій у регіон, а також матеріал добирався з корпусу вже оприлюднених описів окремих діалектних систем південнобессарабських українських та болгарських говірок.

Зазначається, що деякі тюркізми в українських говірках запозичені через посередництво болгарських діасистем і, до того ж, складають корпус регіональних інтегратизмів. Зафіксовано два типи новітніх запозичень з української літературної мови: а) лексика офіційно-ділового стилю, яка витісняє використовувані раніше аналогічні одиниці російськомовного походження; б) прецедентні висловлювання та експресивно забарвлена лексика. Стверджується, що на сьогодні не спостерігається системної українсько-болгарської інтерференції, натомість зафіксовані численні запозичення, джерелом яких є телебачення та школа.

ЛЕКСИКА ГОВІРОК СЕРЕДНЬОГО НАДБУЖЖЯ В ДІАЛЕКТНОМУ СЛОВНИКУ

С. С. Поліщук — 2023-10-23

У статті репрезентовано фрагмент «Словника говірок Середнього Надбужжя». Об’єктом вивчення стала сільськогосподарська лексика, зафіксована в говірках середньонадбузького ареалу, а предметом дослідження – організація вказаного лексичного шару в діалектному словнику. Джерелами фактичного матеріалу послугували аудіозаписи живого народного мовлення загальною тривалістю 205 год. 54 хв. 13 с., зроблені в 74 населених пунктах середньонадбузького ареалу впродовж 2014–2016 рр.

У статті використано загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез і спо стереження, що уможливили виявлення й систематизацію говіркового матеріалу; описовий метод застосовано під час аналізу народного мовлення. Спеціальні лінгвістичні методи дослідження: анкетування й інтерв’ювання сприяли фіксації говіркового мовлення, контекстуально-інтерпретаційний аналіз дав змогу виявити трансформації семантичного обсягу лексем, які функціонують у мовленні носіїв говірок Середнього Надбужжя, лінгвогеографічний метод уможливив ілюстрацію ареології зафіксованих назв.

У праці описано структуру словникової статті. Реєстрові лексеми паспортизовано літерними скороченнями назв обстежених населених пунктів і посиланнями на «Етимологічний словник української мови» (1982–2012), Одинадцятитомний «Словник української мови» (1970–1980), «Словник української мови» за ред. Б. Д. Грінченка» (1907) та «Словник українських говорів Одещини» за ред. О. І. Бондаря (2011), якщо відповідне слово зафіксовано у вказаних лексикографічних джерелах як діалектизм.

З метою глибшого розкриття семантики реєстрового слова й більш детального опису специфіки середньонадбузьких говірок, додано речення та мікротексти діалектного мовлення з обов’язковою вказівкою на населений пункт, де їх було записано. Особливості вимови відбито й ілюстративний матеріал представлено за допомогою загальної фонетичної транскрипції для запису українського літературного й діалектного мовлення, яка запропонована в першому томі «Атласу української мови».

Опрацьований лексичний матеріал увиразнює своєрідність говірок середньо-надбузького ареалу, про що свідчать яскраво виражені лексичні, фонетичні, рідше – акцентуаційні та граматичні варіанти говіркових назв.

ІНВАРІАНТНА ЛІНГВОСТИЛІСТИКА ЖАНРУ МЕДІЙНОЇ РЕЦЕНЗІЇ

Д. В. Дергач — 2023-10-23

У статті актуалізується проблема стилістичного статусу рецензії. Її інваріант у медіа в модерних формах оптимізує ефективну модель аналітики в суспільній комунікації. Авторське доведення спирається на аргументацію контрастної природи сучасної медійної рецензії (як об’єкту аналізу) щодо її традиційних різновидів – наукової та літературно-критичної. Це пояснюється динамічним функціональним ресурсом нових медіа, репрезентованих в інтернеті, в соціальних мережах та ін. Відкритість їх комунікативних кордонів розширює категорію авторства, коли потенційно рецензентом виступає не обов’язково фахівець (що характерно для сегменту наукового рецензування), а реальний реципієнт інформації. Такі екстралінгвістичні домінанти медійної рецензії кваліфікуються як одні з жанротвірних, що результуються в системному доборі відповідних конструкцій.

Відповідно до дослідницьких завдань, формулюється теза щодо зміни фахового контексту рецензії в медіа, який доповнюється засобами індивідуальної емоційно-експресивної оцінки, вербалізованої одиницями різних мовних рівнів. Визначається, що жанрова природа медійної рецензії спирається на аналітичний ресурс вербалізації авторської – не фахової – думки щодо об’єкту рецензування. Відповідна рефлексія, зважаючи на масмедійний контекст її функціонування та екстралінгвістичний фактор аудиторії, передбачає використання загальновживаної лексики, фразеології, перифразів, епітетів, оптимальних, особливих синтаксичних моделей та ін. – як комунікативних маркерів оцінки.

Проведене дослідження лінгвостилістики медійної рецензії результується в її ідентифікації як метажанру, що, передбачаючи аналітичний принцип інформування, спирається на певну рекомендаційну оцінку повідомлення, книги, фільму, концерту, події та ін., і може бути оформленим відповідно до комунікативних домінант жанрів, частотних для різних сегментів медіа – власне рецензії, допису в соціальних мережах, розгорнутого коментаря, статті та ін. Сформульована та прокоментована неоднозначність і дискусійність жанрово-стилістичного статусу медійної рецензії визначає актуальні та перспективні проблеми подальших фахових студій у галузі медійної жанрології.

БАЧЕННЯ СТИЛЮ В МЕЖАХ ДИСКУРСУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОЇ ГРАМАТИКИ

В. В. Любецька — 2023-10-23

У пропонованій статті ми звертаємося до одного з напрямів у сучасній академічній теорії літератури – літературознавчої граматики, яка розглядає художній текст у лінгвістичному вимірі. Метою дослідження стає позначення особливостей даного дискурсу та пояснення, яким є бачення стилю в межах літературознавчої граматики. Об’єкт дослідження – дискурс літературознавчої граматики; предмет дослідження – стиль у літературознавчій граматиці. Для реалізації поставленої мети було застосовано такі методи: метод аналізу інформації, метод синтезу, описовий метод. Літературознавча граматика, що тяжіє до точності і конкретності, конституюється на межі з лінгвістикою. Прикмети і особливості стилю пізнаються в літературознавчій граматиці як конструкція художнього твору, схема, по якій він побудований, яка і мотивує появу тих або інших «прикмет» стилю. Авторка статті доходить висновку, що уявлення про стиль у межах літературознавчої граматики доестетічно, оскільки редукується почуттєве, тобто внутрішня форма як пластично-живописний компонент образу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю прояснення множинності концепцій стилю в їх своєрідності в сучасній теорії літератури та сучасній лінгвістиці. Поняттям «стиль» позначають одну з фундаментальних ознак художньої творчості, якою, насамперед, визначається естетична цінність твору і без якої неможливе виникнення художніх систем (літературних шкіл, течій, напрямів). Існують різні розуміння стилю. Деякі літературознавці розширюють зміст цього поняття, зближують його з художнім методом (І. Ф. Волков, О. В. Михайлов, П. О. Ніколаєв, Б. Г. Реїзов), а інші, навпаки, ототожнюють його з поняттям індивідуального почерку письменника (І. Клейнер, І. Ю. Подгаєцька, П. М. Сакулін, Л. Шпітцер). Літературознавча граматика опредмечує зовнішню форму твору, тому вирізняється глибиною інтерпретації внутрішньотекстових відношень, однак не може претендувати на висновки естетичного чи онтологічного характеру. Елементи зовнішньої форми твору розглядаються в цьому дискурсі у відриві від його внутрішньої форми і змісту. Літературознавча граматика не ставить перед собою завдання розкрити стиль художнього твору як єдність усіх моментів художньої форми і змісту, але сприяє виявленню специфіки однієї із суттєвих складових стилю – мови літературно-художнього твору. Перспективою подальших досліджень є виявлення смислового наповнення категорії стилю у межах різних теоретико-літературних дискурсів.

НАУКОВИЙ ТЕКСТ У СИСТЕМІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

С. М. Івлєва — 2023-10-23

Актуальність дослідження полягає у презентації методичної стратегії, формування навичок та методів навчання УМІ, виокремленні загальних проблем комунікацій, що виникають в студентів-іноземців на початковому етапі, які навчаються нерідною мовою. Аналіз сучасних джерел висвітлює розширення кола дослідницького матеріалу за темою навчання іноземців українською мовою, поява актуальних досліджень та розробок текстового та ілюстративного матеріалу, що базується на сучасному українському ґрунті, саме за українською тематикою, на відміну від минулих часів, коли використовувався виключно досвід навчання РКІ. Мета дослідження –обґрунтувати необхідність спеціального формування текстотеки та моделювання текстів для навчання науковому стилю мовлення нерідною мовою. Методологія дослідження у викладі основного матеріалу статті спирається на загальні принципи формування курсу науковий стиль мовлення на початковому етапі навчання іноземних студентів, яким належить засвоїти термінологію за обраним фахом та здобути вищу освіту у ЗВО України. Окреслено методи навчання щодо формування навичок та вмінь майбутніх фахівців у сфері різноманітних видів мовної та мовленнєвої діяльності, професійно зорієнтованому рівню володіння мовою та фаховою термінологією.

В статті сконцентровано увагу на принципах відбору, моделюванні та змісту навчальних текстів, завдань до текстів у залежності від рівня мовної компетенції, на необхідності мотивування студентів до навчання та формуванню міжкультурної компетенції задля опанування мови навчання та адаптації студентів-іноземців до нових умов функціонування в іншомовному просторі, з метою запобігання культурному шоку. Як перспектива подальшого розвитку досліджень за темою звертається увага на необхідність структурування та постійного поповнення текстотеки у вигляді паперових та електронних підручників, змодельованих до відповідного рівню студентів та їх спеціалізації: корпусу текстів за фахом.

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ НЕЙТРАЛЬНОЇ ЛЕКСИКИ У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ Ф. ПОТУШНЯКА

Г. І. Сньозик — 2023-10-23

У статті проаналізовано функціонально-стильові особливості нейтральної лексики у поетичних творах Ф. Потушняка. Зроблено огляд поглядів науковців щодо різних підходів виокремлення й дослідження стилістично-нейтральної лексики. Досліджено лексичні особливості нейтральної лексики у мовотворчості Ф. Потушняка, їх репрезентовано прикладами з поетичної спадщини поета. Виділено групи стилістично-нейтральних слів, що відображають унікальність світосприйняття автора. До проблем вивчення нейтральної лексики зверталося багато мовознавців, але й сьогодні є питання, які потребують детального розгляду. Зокрема, важливим, на нашу думку, є вивчення нейтральної лексики художньої літератури. Нейтральна лексика охоплює слова, якими послуговуються всі носії мови. Це основа усного й писемного мовлення. Тому увага дослідників сучасного українського мовознавства привернута до проблем лексико-семантичної структури мови художньої літератури, зокрема мови поезії. Метою роботи є виділення на матеріалі поетичних творів Ф. Потушняка основних груп стилістично-нейтральних слів. Об’єкт дослідження – нейтральна лексика у поетичних творах Ф. Потушняка, предмет дослідження – дослідження особливостей вживання стилістично-нейтральних слів у поетичних творах. У дослідженні застосовано такі методи: загальний метод лінгвістичного спостереження й опису мовних явищ, метод контекстуального аналізу та прийом компонентного аналізу. У статті зосереджено увагу саме на стилістично-нейтральних словах, які чітко виокремлено із творів Ф. Потушняка. На основі проведеного дослідження було виділено такі групи стилістично-нейтральних слів: лексика, що відображає предмети навколишньої дійсності; лексика, що відображає явища природи; лексика, що відображає назви речей, пов’язаних із життям людини, та їх частин – предметів побуту, знарядь праці; лексика на позначення назв органів і частин тіла людини; лексика на позначення назв тварин і птахів; лексика на позначення назв рослин. Встановлено, що за семантичними ознаками у досліджуваних поетичних текстах найбільше нейтральної лексики, яка відображає предмети навколишньої дійсності.

SINGULUS & PLURES В УКРАЇНСЬКІЙ, ТУРЕЦЬКІЙ, НІМЕЦЬКІЙ, КИТАЙСЬКІЙ МОВАХ: ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КАТЕГОРІЇ ЧИСЛА

Л. В. Рева-Лєвшакова — 2023-10-23

Роботу присвячено категорії числа в українській мові в порівняльно-лінгвістичному аспекті з іншими індоєвропейськими, тюркськими та сино-тибетськими мовами. Метою дослідження є порівняльно-аналітичний аспект категорії числа в українській, турецькій, німецькій, китайській мовах. Завданнями роботи обрано визначення компаративістського аспекту категорії числа в німецькій мові у порівнянні з українською мовою, розкриття порівняльного аспекту категорії числа в турецькій мові у паралелі з українською мовою, виявлення дефініції порівняльного аспекту категорії числа в китайській мові у зіставленні з українською мовою.

Об’єктом дослідження є категорія числа в українській, турецькій, німецькій, китайській мовах. Предмет дослідження – це приклади однини і множини (singulus та plures) в українській, турецькій, німецькій, китайській мовах.

У роботі застосовані компаративістський, історичний, зіставний і структурний методи дослідження. Наукова новизна визначається фактом аналізу категорії числа мов різних лінгвістично-історичних груп. Теоретична і практична цінність отриманих результатів полягає у застосуванні матеріалу дослідження в роботі з іноземними студентами для кращого й ефективного навчання їх української мови як іноземної.

У висновках зазначено, що категорія числа є цікавою лексико-граматичною ознакою формування мови вартою подальших досліджень. При навчанні студентів іноземного походження доцільно враховувати складну граматику рідної їм мови. Вивчення категорії числа з позицій порівняльного мовознавства надає широкий простір для нових досліджень. Такі дослідження мають не тільки теоретичну, але й практичну/професійну користь для викладачів української мови як іноземної.

АСОЦІАТИВНИЙ ФОН КЛАСИЧНИХ ГУСТАТИВІВ

Т. Ю. Ковалевська — 2023-10-23

Започатковуючи проєкт ємної асоціативної кваліфікації національного густаторного фонду, у пропонованій розвідці здійснено асоціативний експеримент, де стимулами виступали українські густативи, виокремлені з творів української класиної літератури. Це дало змогу встановити важливі складники української кулінарної культури в їхній психолінгвістичній інтерпретації, унаочнити актуальний асоціативнй фон лексики на позначення їжі та питва, виявити унікальність лінгвоментальних рис українців у густаторному фокусі сприйняття сучасних респондентів. Метою якої є експериментальне встановлення асоціативного фону класичних українських густативів. Сформульована мета передбачала виконання таких завдань: виокремити базові густаторні маркери з контекстів творів української літератури; провести ВАЕ на матеріалі зафіксованих густативів; схарактеризувати отримані слова-реакції за критеріями частотності; на основі отриманих характеристик з’ясувати асоціативний фон густативів та його можливі перетини з лінгвоментальними рисами українців та специфікою української гастрономічної культури.

Об’єктом статті є густаторні маркери в їхній психолінгвістичній інтерпретації. Предметом дослідження є отримані асоціації на стимули-густативи. Джерельною базою нашої розвідки є тексти творів української художньої літератури «Енеїда» І. П. Котляревського і «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького, а фактичним матеріалом - 5 найчастотніших густативів: борщ, брага, бублик, варенуха, вино

У статті зроблено висновки про те, що проведений аналіз текстів «Енеїди» І. П. Котляревського і «Кайдашевої сім’ї» І. Нечуя-Левицького дав підстави казати про актуальність густаторної лексики в цих творах та її важливу роль у створенні національного колориту. Використані в асоціативному експерименті густативи дали підстави встановити їхній асоціативний фон, виявити динаміку пріоритетів в асоціюванні (ядрові/периферійні) та зв’язків між стимулами-густативами та реакціями в структурі внутрішнього лексикону респондентів (парадигматичні/синтагматичні), що в цілому ілюструє лінгвоментальні риси українців та їхню культурологічну специфіку на рівні харчосмакових експлікацій.

СУЧАСНІ ІПСО: СТРУКТУРА КОМУНІКАТИВНОЇ ПАТОГЕННОСТІ

А. В. Ковалевська-Славова — 2023-10-23

Наукову статтю, спрямовану на виокремлення комунікативної структури ІПСО з метою розробки подальших механізмів протидії їхньому негативному впливу, об’єктом якої є загальні феномени ІПСО, а предметом – їхня комунікативна структура в її мовному векторі, присвячено дефінуванню комунікативної структури сучасних інформаційно-психологічних операцій з огляду на властивий їм сугестивний та патогенний вектор. Оскільки основна мета ІПСО, що полягає в підтримці або зміні певних уподобань реципієнта, передбачає дисторцію, викривленість об’єктивної реальності як її фундаментальну ознаку, очевидно, що максимальний акцент, особливо за умов сучасної соціально-політичної ситуації, що склалася в Україні, фокусується не лише на вивченні питання систематизації ІПСО як вкрай потужного феномену сучасного інформаційного простору країни, а й на проблемі формулювання стратегій і тактик протидії негативному впливу, продукованому патогенними текстами в рамках ІПСО. Формулювання таких механізмів протидії негативному ефекту ІПСО є можливим лише за умови чіткого визначення лінгвістичної впливової структури ІПСО та кваліфікації безпосередньо лінгвістичного її компонента як домінанти інформаційної деструкції, визначення її сугестійної специфіки, що, беззаперечно, уможливить ідентифікацію патогенних складників такої інформації і, таким чином, дасть змогу нейтралізувати чи бодай мінімізувати її руйнівні наслідки. Авторка статті також окреслює як особливості класичних напрямів вивчення сугестії, так і специфіку новітніх креативних наук, присвячених аналізу впливових дискурсів, і представляє новітній полівимірний та комплексний науковий напрям спін-сугестологію, скерований як загалом на наукове вивчення сугестії, тобто комунікативного впливу, і потенційну зміну сприйняття певних сугестогенних дискурсів реципієнтами, смислове «обертання» сугестогенного дискурсу, його штучно створену своєрідну різнобічну, різноаспектну актуалізацію; так і почасти на формування алгоритму нейтралізації патогенності мегадискурсів ІПСО як нерозривного комплексу внутрішньо сугестивних вербальних, невербальних та екстралінгвістично-ситуативних маркерів, а також екологізацію і депатологізацію інформаційного простору в зазначеному дискурсивному сегменті, що є особливо важливим аспектом сучасної інформаційної політики держави в умовах гібридних воєн і максимально унаочнює перспективність дослідження.

ДЕЗІНФОРМАЦІЯ ЯК СКЛАДНИК ІПСО В МЕГАДИСКУРСІ: МАНІПУЛЯТИВНИЙ АСПЕКТ (НА ПРИКЛАДІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ПЕРІОДУ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ)

Н. В. Кутуза — 2023-10-23

Статтю присвячено дослідженню дезінформації як складнику інформаційно-психологічних спеціальних операцій (ІПСО) в мегадискурсі. Мета розвідки – увиразнення особливостей дезінформації як складника ІПСО, що використовується проти України. Для реалізації мети виконано низку завдань: розрізнено та уточнено тлумачення понять «дезінформація», «фейк», «фейкові новини», «несвідома дезінформація»; визначено головні особливості дезінформації як потужної маніпуляції та вагомого інструмента гібридної війни; запропоновано авторську класифікацію видів дезінформації російсько-української війни за тематичною скерованістю.

Об’єктом дослідження є феномен дезінформації як складник ІПСО в мегадискурсі за період повномасштабної війни, предметом дослідження є реалізація видів дезінформації в українському інформаційному полі. Методами дослідження стали: описовий – для виокремлення особливостей дезінформації як феномену, її видів; методи аналізу й синтезу для ідентифікації видів дезінформації, вичленування її функційних характеристик та поєднання їх в єдиний комплекс; метод індукції для конкретизації загальних висновків.

Акцентовано увагу на тому, що дезінформація є ширшим поняттям, яке охоплює введення в оману держави, населення, армії та союзників супротивника. За тематичним скеруванням запропоновано авторську класифікацію видів дезінформації, де виокремлено воєнну, соціальну, культурну, коаліційну, кожна з яких має різний впливовий ефект на цільову аудиторію. Підкреслено, що російська дезінформація має досить розгалужену систему її тематичного скерування, це, у свою чергу,значно підсилює маніпулятивні ефекти. Також проаналізовано впливові ефекти, які досягаються розповсюдженням дезінформації в соціальних медіа, серед котрих провідними є: корегування картини світу населення держави-супротивниці у власних інтересах, психологічна дестабілізація населення та армії, виправдання власної збройної агресії, а також зміщення найбільш невигідної для неї меседжів зі світового та регіонального порядку денного. Перспективи дослідження вбачаємо в подальшому поглибленому вивченні складників ІПСО в мегадискурсі, видів дезінформації, а також способів нейтралізації дезінформації в умовах гібридної війни, зокрема створенні формульної моделі виявлення та нейтралізації дезінформації в мегадискурсі.

РЕГЛАМЕНТАТИВНА КОМУНІКАТИВНА СТРАТЕГІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТСЬКОМУ ДИСКУРСІ

А. В. Бахчиванжи — 2023-10-23

Статтю присвячено аналізу українського парламентського дискурсу в аспекті комунікативної поведінки його учасників, зокрема реалізації комунікативних стратегій його учасників. Визначено поняття політичного дискурсу і парламентського дискурсу як вияву останнього; виявлено жанрові особливості українського парламентського дискурсу та схарактеризувати парламентські дебати як основний мовленнєвий жанр. Окреслено основні комунікативні стратегії політиків – учасників українського парламентського дискурсу та проаналізовано мовні засоби реалізації комунікативних стратегій. Дослідження зосереджено на комунікативній поведінці голови засідань Верховної Ради, який виконує комунікативну роль модератора та обирає регламентативну як основну стратегію комунікативної поведінки в парламентському дискурсі. Мета статті – визначити роль регламентативної стратегії в українському парламентському дискурсі. Об’єкт дослідження – український парламентський дискурс, предмет дослідження – мовленнєва поведінки «модератора» парламентських дебатів у Верховній Раді України. Матеріалом дослідження слугували стенограми засідань Верховної Ради України за 2022– 2023 роки. Розглянуто мовленнєву поведінку мовця – голови засідань є спікер Верховної ради або його заступник, який виступає модератором на парламентських дебатах: оголошує порядок денний, надає слово, підсумовує сказане тощо. Учасники парламентських дебатів почергово виступають в обговоренні: здебільшого тему обговорення задає один політик, який представляє законопроект, а депутати критикують або підтримують його виступ. Регламентативна стратегія підпорядкована дотриманню процесуальних норм і правил під час парламентських дебатів, інформаційна передбачає повідомлення учасникам парламентського дискурсу нової й оперативної інформації. Дослідження поглиблює теоретичні засади політичної лінгвістики, дискурсології і лінгвопрагматики; теорії мовленнєвих жанрів і комунікативних стратегій.

НЕЙРОЛІНГВОСЕМІОТИКА ТРЕЙЛЕРНОЇ ЛЕКСИКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ МЕТАКОГНІТИВНИХ СТРАТЕГІЙ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ФІЛОЛОГІВ

О. В. Гогоренко — 2023-10-23

Статтю присвячено проблемі нейролінгвосеміотичної кваліфікації лексичних компонентів трейлерів, тобто спеціальних компонентів кіно дискурсу, з погляду їнього застосування у метакогнітивних стратегіях для підготовки майбутніх філологів.

Авторка статті робить такі висновки: 1) трейлер належить до зовнішніх компонентів кінодискурсу, що зумовлено наявністю семантичних та функційних перетинів із поняттям «реклама»; 2) між поняттями «рекламний текст» і «трейлерний текст» встановлюються відношення так званої умовної тотожності, оскільки вони мають однакові структурні лексичні елементи, насамперед довідкового характеру; 3) текст трейлера складніший порівняно з рекламним текстом, оскільки до лінгвосеміотичної структури першого введено більшу кількість типологічних різновидів лексичних знаків; 4) лінгвосеміотична структура рекламного тексту, в якій наявні різні знаки, має форму змістовно і формально пов’язаних між собою ремарок акторів, які можуть виконувати різні ролі (пересічних споживачів товарів/послуг, фахівців, знаменитостей тощо), і дикторів; 5) лінгвосеміотична структура тексту трейлера є поєднанням автономних багатофункційних монологічних знаків, нелінійно пов’язаних між собою (знаки актора, експерта, свідка та диктора); 6) вектори впливу лінгвосеміотичних одиниць рекламних текстів і текстів трейлерів не збігаються, оскільки в перших актуалізуються переважно метапрограми відцентрової/доцентрової мотивації, активності, бажаної модальності, порівняння, а в других – метапрограми часової орієнтації, розмір розбивки, спосіб мислення.

У статті також виміряно потенційний вплив рекламної та трейлерної лексики (в разі використання як навчального матеріалу) на ефективність навчання здобувачів філологічної освіти.

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ (НА МАТЕІРАЛІ КОМЕНТАРІВ У FACEBOOK І TWITTER НА СТОРІНКАХ П. ПОРОШЕНКА І В. ЗЕЛЕНСЬКОГО)

Л. В. Завальська — 2023-10-23

У статті схарактеризовано лексичні засоби реалізації конфліктної комунікативної поведінки користувачів соціальних мереж. Розглянуто мережеві коментарі, представлені на офіційних сторінках українських політиків – чинного Президента України Володимира Зеленського і попереднього Президента України Петра Порошенка – у соцмережах Facebook і Twitter. Визначено поняття вербальної агресії як засіб реалізації конфліктної комунікативної поведінки. Окреслено жанрову специфіку коментарів у соціальних мережах та визначено особливості їх функціонування. Проаналізовано лексичні одиниці, що є вербальними маркерами агресивної поведінки коментаторів у соцмережах.

Мета дослідження – виявити основні лексичні засоби реалізації вербальної агресії в політичному дискурсі соціальних мереж. Об’єктом аналізу є конфліктна комунікативна поведінка користувачів соціальних мереж; предметом дослідження – вербальна агресія коментаторів на офіційних сторінках українських політиків.

Матеріалом для аналізу слугували коментарі до дописів на офіційних сторінках українських політиків Володимира Зеленського і Петра Порошенка у соцмережах Facebook і Twitter за 2023 рік. Загалом проаналізовано понад 2000 коментарів. Лексичні засоби вираження вербальної агресії було проаналізовано на матеріалі тих коментарів, що характеризувати саме політиків, а не безпосередніх комунікантів – прихильників одного з українських президентів. Доведено, що основними засобами репрезентації вербальної агресії у коментарях до дописів українських політиків у Facebook і Twitter є антропоніми, стилістично знижена лексика, інвективи, жаргонізми та ремінісценції й цитати виступів політиків.

ЛАНЦЮГОВІ ЛИСТИ ЩАСТЯ ЯК ОДИН ІЗ РІЗНОВИДІВ ЕЛЕКТРОННОГО ЛИСТУВАННЯ

А. В. Троян — 2023-10-23

Метою статті є дослідження та аналіз ланцюгових листів щастя як одного з видів електронного листування. Описано Інтернет-комунікацію та її основні риси. У статті подану дефініцію терміна «ланцюговий лист щастя» (лист щастя, магічний лист, ланцюговий лист щастя), розглянуто його особливості, способи поширення та подано приклади. Об’єктом дослідження виступають листів, дібрані із месенджера Viber. Виділено найбільш поширені їхні види («помолися і перешли молитву N кількості друзів»; «потрібно зібрати мільйон голосів, щоб «Viber» або «Facebook» не зробили платним»; «собачкам із розплідника потрібні господарі (або кошти), інакше їх присплять»; «батьки хворої дитини отримають 10 центів із кожного надісланого тобою листа»; «результат якогось тесту, який ти пройшов і там було сказано, що якщо не перешлеш покликання на цей тест певній кількості людей, то тебе чекає невдача впродовж декількох років»; «чудодійний засіб із маркету, що обов’язково вилікує найпоширенішу недугу»; «подарунок від відомого бренду/компанії на честь їхнього дня народження/відкриття») та виявлено наступні маніпулятивні тактики у них: «Якщо любиш, то…», «Експлуатація батьківського інстинкту», «Не будь вигнанцем» та актуалізація ситуації психозу з індикатором «брак часу». Не менш важливим є приклад використання апеляцій до «добрих почуттів» з метою інтимізації комунікативного простору між адресантом та адресатом. У перспективі плануємо детальніше розглянути листи щастя (у месенджерах, соціальних мережах, на електронній пошті, у блогах), класифікувати їх, виділити спільні ознаки та виокремити найбільш поширені маніпулятивні тактики. Це може включати аналіз комунікативних стратегій, що використовуються в таких листах, а також вивчення їхнього впливу на адресата, зокрема у контексті сприйняття, реакцій та способу поширення. Аналіз листів щастя забезпечить краще розуміння маніпуляцій та захистить від шкідливого вмісту, що може міститись у листах.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ОСВІТЯНИНА В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Г. М. Труба — 2023-10-23

Стаття присвячена актуальному питанню формування мовної особистості освітянина в контексті інформаційного суспільства, зокрема в популярних соціальних мережах, таких як «Facebook», «Instagram», «TicTok». Зосереджено увагу на вивченні взаємозв’язку між поняттями «інформаційне суспільство» і «мовна особистість освітянина», зокрема у статті детально висвітлюється поняття «мовна особистість» та акцентується увага на значимості видалення нового типу особистості - «мовна особистість в інформаційному суспільстві», з’ясовано соціолінгвістичні та психолінгвістичні характеристики мовної особистості в цьому суспільстві та виділено фактори, що впливають на її формування. Між іншим підкреслено складні взаємозв’язки між мовною особистістю та знаннями, які циркулюють в інформаційному просторі.

Важливо зазначити, що особистість формується через мовлення, а також через використання інформації, зокрема із інформаційних соціальних мережу. Завдяки активному використанню соціальних мереж особистість отримує можливість виражати свої думки та ідеї, спілкуватися з іншими користувачами, а також отримує доступ до безлічі інформації. Однак це також несе ризики у вигляді некоректної, недостовірної або недостатньо обґрунтованої інформації, яка може негативно впливати на формування мовної особистості. Постає необхідність розуміння впливу соціальних мереж на формування мовленнєвих настанов, стереотипів та способів комунікації особистості.

Мета статті полягає в дослідженні й обґрунтуванні феномену мовної професійної особистості на прикладі вивчення МО освітянина у мережі, а реалізація її потребує виконання таких завдань: аналіз наукових праць щодо проблем розуміння мовної особистості; вивчення мовної та мовленнєвої поведінки освітянина на основі дослідження його професійної комунікації; характеристика і аналіз професійних мовних текстів (усні і письмові) як продукта мовної діяльності фахівця.

Об’єктом дослідження постає професійна мовна особистість, а предметом – мовна особистість освітянина у мережі. Серед методів дослідження мозна зазначити: індукції та дедукції; теоретичного узагальнення та моделювання процесу формування професійної компетентності освітянина; порівняльний для аналізу змісту, форм і методів культури професійної мови.

ВПЛИВ АНТРОПОНІМІВ (ПОГЛЯД ПСИХІАТРІВ ТА ПСИХОЛОГІВ КІНЦЯ ХІХ СТ. – ПОЧАТКУ ХХ СТ.)

О. В. Чорноус — 2023-10-23

Пропонована наукова розвідка має на меті проаналізувати наукову спадщину психіатрів, психологів кінця ХІХ – початку ХХ ст., у фокусі уваги яких перебували випадки нав’язливого потягу або неконтрольованого страху щодо антропонімів, різноманітні емоційні реакції, викликані антропонімами, ситуації впливу особових імен та прізвищ на поведінку носія. Об’єктом дослідження є антропоніми як базові складники онімної системи; предметом дослідження – вплив антропонімів на різні аспекти життя носія на основі випадків, описаних у наукових працях психіатрів, психологів кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. З-поміж методів здебільшого послуговуємося методом аналізу наукової літератури, а також описовим і порівняльним. У результаті аналізу описаної в наукових розвідках консультативної практики психіатрів кінця ХІХ ст. було виявлено антропоніми в новому світлі – як предмет ірраціональної пристрасті (ономатоманія) або страху (ономатофобія). Небажані думки про імена, на переконання тодішніх лікарів, мали істотний негативний вплив на повсякденне життя їхніх пацієнтів, утім їхні сучасні колеги висловлюють сумніви щодо такого потенціалу антропонімів. У наступні роки дедалі частіше описуються дивні зв’язки між антропонімами та носіями, що в той чи той спосіб впливали на їхню поведінку: носії наслідували якості чи характер, «закладений» в імені або, навпаки, намагалися цілковито викреслити антропонім з пам’яті. У колі наукових проблем постають питання навмисної трансформації антропонімів задля розв’язання професійних чи побутових проблем, глибинні мотиви номінаторів, що впливають на їхній вибір імені для немовляти, а також механізм забування власних назв. У новому ракурсі постають імена, здатні викликати потужні асоціації, у такий спосіб впливаючи на різні аспекти життя носія, а також слугувати засобом маніпуляцій під час комунікації, демонструючи повагу чи зневагу до їхнього носія. Заслуговують також на увагу спроби психологів дати відповідь на питання щодо можливої кореляції імені та особистісних характеристик носія. У дослідженнях 20‑х років на основі зібраних попередниками випадків несвідомого впливу імені на поведінку носія були запропоновані три категорії, де такий вплив є найбільш помітним: загальний вплив на характер і поведінку, професійну сферу, а також особисті стосунки.