Записки з українського мовознавства

ГОВІРКОВИЙ ДИСКУРС ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО МЕНТАЛЬНОГО КОНТИНУУМУ В ОБ’ЄКТИВІ СУЧАСНОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ

Т. В. Громко — 2024-10-05

Стаття присвячена дослідженню специфічних рис говіркового дискурсу та його ментального континууму, розглянутих через призму сучасних лінгвістичних теорій. Метою дослідження є вивчення та опис функціонування та особливостей структури, а також специфіки лінгварію говіркового дискурсу. Об’єкт дослідження — говірковий дискурс, що охоплює мовленнєві практики, зафіксовані у селі Піщаний Брід Новоукраїнського району Кіровоградської області. Предметом дослідження виступає ментальний континуум носіїв говірки, який включає знання, уявлення та оцінки, пов’язані з різними аспектами їхнього життя. Джерельною базою дослідження слугували записи мовлення говірконосіїв, — текстовий корпус говірки. Для проведення дослідження застосовані методи моделювання, гіпотетичний метод, дедуктивний та індуктивний методи, описовий метод, метод спостереження, таксономічний метод, метод суцільної вибірки.

Особливість вивчення говіркового мовлення в дискурсології полягає в аналізі узусів, специфіки складу лінгварію та його впливу на структуру дискурсу, вираження думок, взаємодію мовців та формування етнографічної ідентичності селян-носіїв говірки. Дискурсивний підхід дозволяє краще розуміти мовленнєвий процес у конкретній соціокультурній та географічній обстановці, а також взаємодію мовців у межах говіркового оточення. Він охоплює аналіз дискурсу означуваного мовного угруповання, виявляючи специфічні лексичні, граматичні та фонетичні особливості, характерні для певних соціокультурних груп.

Металінгвістична інтерпретація різновидів дискурсів у мовознавчій парадигмі презентує говірковий дискурс як відображення реального мовного використання, сукупності ідіолектів та індикатора змін у мові. Господарські, обрядово-релігійні та екзистенційні знання, що містяться у говірковому дискурсі, є критично важливими для забезпечення добробуту та культурної цілісності сільських спільнот. Зокрема, господарські знання охоплюють практичні навички ведення домашнього господарства, землеробства та ремесел, що є критично важливими для виживання та добробуту громади. Обрядово-релігійні знання включають традиції, ритуали та вірування, що підтримують духовне життя та культурну ідентичність громади, а екзистенційні знання пов’язані з розумінням життя, смерті та моральних цінностей, допомагаючи членам спільноти орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях.

Перспективи дослідження передбачають метааналіз говіркового дискурсу, що може по-різному виражатися в окремих говірках, розробку нових методів дослідження діалектної мови в цифровому середовищі та інтеграцію міждисциплінарних підходів для глибшого розуміння мовленнєвих практик і культурних особливостей говірконосіїв.

ІННОВАЦІЇ В ЛЕКСИКОГРАФІЧНОМУ ОПРАЦЮВАННІ ОНІМНОЇ ЛЕКСИКИ

В. В. Ґрещук — 2024-07-14

Метою статті є аналіз інноваційності лексикографічної інтепретації корпусу власних імен, використаних у художніх текстах на гуцульську тематику, у додатку до двотомного словника «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові» — «Онімна лексика».

Об’єктом дослідження є додаток «Онімна лексика» до двотомного словника «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові». Предмет дослідження — інноваційність вищевказаного додатка «Онімна лексика». Основним методом дослідження слугував аналітико-описовий.

Результатом студії є виявлення й обґрунтування інноваційності лексикографічної інтерпретації масиву онімів у форматі словника «Онімна лексика», здійсненої як додаток до двотомного словника «Гуцульська діалектна лексика та фраземіка в українській художній мові». Такий напрям дослідження пропріальної лексики крізь призму художньої мови виявився досить результативним. Він доповнює методику словникової інтерпретації власних імен новими теоретичними та практичними напрацюваннями. Для кожного різновиду онімів розроблено формулу його тлумачення з урахуванням номінативно- сигніфікативної природи кожного з них.

Водночас результати такого підходу містять цінну інформацію, яка є важливою з погляду моделювання й аналізу регіонально-діалектної картини світу крізь призму художньої мови. Так, ойконіми, поширеність їх у художніх текстах засвідчують значущість і пріоритетність тих чи тих населених пунктів у життєдіяльності гуцулів. Вони фіксують визначальні центри господарської, історико-політичної, культурномистецької, релігійної сфер горян. Антропоніми містять відомості про зв’язки гуцулів з іншими народами. Ороніми, з інформативного погляду, — мовні одиниці, що передають складні умови проживання та господарювання мешканців гір і їх залюбленість у рідний край. Агіоніми, еортоніми містять інформацію про релігійність, побожність гуцулів. Важливу інформацію про регіонально-діалектну картину світу гуцулів несуть у собі й інші оніми. Гуцульська мовна картина світу в її художній версії без знань, інформації, яку виражає пропріальна лексика, буде збідненою і неповною.

Перспективи подальшого дослідження зазначеної теми вбачаємо в поглибленні вивчення можливостей словника-додатка «Онімна лексика» для наукового осмислення художнього ономастикону та для моделювання регіонально-діалектної картини світу гуцулів.

ПCИХОФОНОСЕМАНТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЖІНОЧОГО ІМЕНІ: АЛГОРИТМ АТРИБУТИВНОГО СТУПЕНЮВАННЯ

М. Л. Дружинець — 2024-07-14

Стаття присвячена вивченню психофоносемантики жіночого іменника за авторським алгоритмом. Мета розвідки — з’ясувати функції звукопису жіночих імен за алгоритмом ступенювання на основі фонетичного змісту та кольорових асоціацій голосних звуків. Завдання дослідження: подати психофоносемантику голосних звуків за експериментальними дослідженнями; обґрунтувати фонетичний зміст жіночого іменника за атрибутивним алгоритмом ступенювання: імена зі статусом «дуже», «більш», «найбільш»; представити кольорову гаму досліджуваного жіночого іменника на основі наголошеного (всіх) голосного (голосних); з’ясувати роль та функції психофоносемантики жіночого іменника. Об’єктом дослідження є звукова організація жіночих імен. Предметом дослідження є фонетичний зміст і кольорове забарвлення найпопулярніших імен. Фактичним матеріалом дослідження послужили дані Міністерства юстиції, де зазначено найпопулярніші жіночі імена. Новизна розвідки полягає в тому, що вперше вивчено фонетичний зміст жіночих імен на основі голосних звуків за авторським алгоритмом атрибутивного ступенювання та досліджено кольорову гаму жіночого іменника на основі всіх голосних звуків імені.

Переважно всі імена мають статус «дуже», тільки два імені мають статус «найбільш» (Анастасія, Таїсія). Щодо кольорових асоціацій, то в жіночих іменах переважає червоний колір та фіолетовий відтінок. Спільне атрибутивне значення гарний у всіх жіночих іменах може бути пов’язане з фонетичними властивостями голосних або, можливо, історичними асоціаціями, які мають ці імена. Різниця в інших асоціаціях та ознаках може бути зумовлена іншими фонетичними деталями імені. Аналіз кольорових асоціацій та семантики імен з різними голосними, але з ненаголошеним [і], заслуговує на увагу. Звук [і] може мати різні співвідношення з кольорами, які виникають в результаті фонетичних особливостей. Оніми за наявністю голосних мають широкий спектр кольорів.

Психофоносемантика особового іменника відіграє важливу роль у сприйнятті імен, визначає, які асоціації, враження та емоції викликають жіночі імена. Фонетичний зміст імен є суб’єктивним і може різнитися в залежності від сприйняття індивіда. Власне ім’я, крім своїх фонетичних властивостей, завжди несе в собі особисту ідентичність та історію людини, котра його носить, і це також важливий аспект його семантики.

Перспективи подальшого студіювання заявленої проблеми вбачаємо в ґрунтовному дослідженні психофоносемантики чоловічого та жіночого іменника на основі фонетичного змісту та кольорових асоціацій голосних і приголосних звуків за алгоритмом атрибутивного ступенювання.

ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ ПІР РОКУ В СЕМАНТИКО-ФУНКЦІЙНОМУ АСПЕКТІ

А. П. Романченко — 2024-07-14

Актуальність пропонованої статті вбачаємо в потребі дослідження функціювання лексем на позначення пір року в художньому мовленні, у необхідності встановлення специфіки їхнього існування у творах українських митців. Мета дослідження — з’ясувати особливості функціювання назв пір року як репрезентантів темпорального простору поетичних текстів. Для досягнення мети необхідно розв’язати такі основні завдання: заналізувати лексику на позначення пір року в поетичних творах у семантико-функційному й стилістичному аспектах; виявити спільне та розбіжне у вживанні такої лексики в залучених збірках. Об’єктом дослідження обрано лексику на позначення пір року, а предметом — їхнє функціювання в українській поезії шістдесятників та сучасних авторів. Джерельною базою нашого дослідження послугувало п’ять поетичних збірок. У роботі використано такі основні методи дослідження: компонентний аналіз для вивчення семантики слів на позначення пір року; контекстуально-інтерпретаційний метод для встановлення особливостей функціювання лексики на позначення пір року та її ролі у вираженні теми та ідеї; зіставний метод для порівняння функційно-стилістичних параметрів аналізованої лексики у творчості митців.

Функціювання лексики на позначення пір року у збірках Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Василя Симоненка, Богдана Мельничука, Світлани Шабат-Савки має спільне та відмінне. Вона реалізує пряме й переносне значення, є підґрунтям для творення різних тропів. Встановлено, що активно послуговуються назвами пір року та похідними від них М. Вінграновський, Л. Костенко та С. Шабат-Савка. Рідко залучають для втілення теми й ідеї таку темпоральну лексику В. Симоненко та Б. Мельничук. Перспективи досліджень убачаємо в подальшому спостереженні за стилістичними засобами, актуальними в українській поезії.

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ З КОМПОНЕНТОМ «ХЛІБ» ЯК МАРКЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІНГВОМЕНТАЛЬНОСТІ (ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ В МАСМЕДІЙНИХ ТЕКСТАХ)

І. В. Лакомська — 2024-07-14

У статті розглянуто фразеологізми з компонентом «хліб», які активно вживаються у текстах повідомлень засобів масової інформації. Проаналізовано семантичні групи таких фразеологізмів, а також притаманну їм властивість актуалізувати уявлення про харчову культуру українців, їхній світогляд, ментальність тощо.

Мета дослідження полягала у виявленні й описі особливостей медійних фразеологічних одиниць (ФО), а саме таких, що містять компонент «хліб», що передбачало необхідність виконання завдань: виокремити фразеологічний масив у медійних текстах за період 2021-2024 років, де особливу увагу було зосереджено на фраземах з густативами; виявити ФО, що мають у своїй структурі компонент «хліб» та з’ясувати семантичне наповнення таких одиниць у медійному просторі.

Об’єктом дослідження були заголовки і тексти із фразеологізмами в українських електронних виданнях загальнонаціональних та регіональних медіа, предметом — особливості реалізації таких одиниць у масмедіа. Для досягнення по ставленої мети у роботі використано описовий метод, елементи компонентного аналізу (за допомогою якого встановлювалася семантична структура значення фразеологізмів); кількісний метод, який дав змогу порівняти та узагальнити отримані результати.

У роботі розглянуто вербальне вираження компонента «хліб» як лінгвоментального маркера через опрацювання словників фразеологізмів. Подано семантичний аналіз фразеологізмів, визначено найбільш вживані у мовленні, які розкривають риси характеру, поведінку, моральні якості, традиції та звичаї українців, ілюструють різні життєві й побутові ситуації через культуру харчування, представляють мовну картину світу. Також наголошено на вагомому культурно-національному потенціалі таких фразеологічних одиниць.

З’ясовано особливості реалізації та функціонування фразеологічних одиниць з компонентом «хліб» у заголовках і текстах українських електронних медіа, де вони максимально виявляють свою впливову потужність, яка полягає в здатності привертати увагу читача, викликати емоції, запам’ятовуватися, а також у властивості містко відображати актуальний смисл повідомлення.

У результаті дослідження встановлено, що найбільш частотними в газетних матеріалах є фразеологізми з компонентом «хліб» на позначення позитивних якостей українців, зокрема працьовитості, гостинності, добродушності та щедрості, частотними виявилися й ФО, які відображають боротьбу за справедливість та важкі зусилля українців вижити в умовах війни.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ НАЗВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ГОРІХІВ У ГОВІРКАХ СЕРЕДНЬОГО НАДБУЖЖЯ

С. С. Поліщук — 2024-07-14

У статті здійснено лінгвістичний аналіз збережених у говірках Середнього Надбужжя назв на позначення горіхів. Об’єктом вивчення обрано вказаний шар ботанічної лексики. Предметом дослідження стали фонетичні, лексико-семантичні, частково граматичні особливості, етимологія та просторове поширення говіркових назв горіхів, їхніх різновидів (серед яких Juglans regia L., Corylus avellana L., Arachis hypogaea L.), плодів і сортів. Джерелами фактичного матеріалу послугували аудіозаписи живого народного мовлення, зроблені в 74 населених пунктах Середнього Надбужжя впродовж 2014–2016 рр.

Для виявлення й систематизації діалектологічного матеріалу застосовано загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез і спостереження. Експедиційний метод уможливив безпосереднє спілкування з інформантами та запис живого народного мовлення за допомогою диктофона. Фіксації говіркового мовлення сприяли також такі спеціальні лінгвістичні методи дослідження, як анкетування й інтерв’ювання. Описовий метод використано у процесі аналізу говіркового мовлення, тоді як метод лінгвістичної географії уможливив ілюстрацію ареалогії зафіксованих флороназв.

Нам вдалося записати й увести до наукового обігу 54 флороназви (ураховуючи описові конструкції, словосполучення, зменшено-пестливі форми та фонетичні варіанти деяких слів), серед яких 43 назви на позначення Juglans regia L., його плодів і сортів, 5 назв на позначення Corylus avellana L. та 3 найменування Arachis hypogaea L. Флороназви на позначення ліщини й арахісу були записані принагідно.

Водночас ми здійснили різнорівневий лінгвістичний аналіз відповідних флороназв з урахуванням їхніх фонетичних, акцентуаційних, лексико-семантичних, частково синтаксичних особливостей; з’ясували мотивацію та етимологію назв, засвідчили їхнє просторове поширення в середньонадбузькому ареалі. Подали зразки говіркового мовлення, які доповнюють й уточнюють інформацію стосовно вирощування горіхів на території обстеженого ареалу, а також є цінними з погляду діалектології, фонетики, лексикології, граматики, етнографії, садівництва тощо. Провели паралелі між говірковою лексикою та лексикою, представленою в українській літературній мові. Перспективу подальших досліджень убачаємо в продовженні опису назв на позначення плодових дерев у говірках указаного ареалу.

ВПЛИВ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ НА ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНОСИСТЕМИ ВІЙСЬКОВОЇ ЛЕКСИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА ПРИКЛАДІ ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ СВІТОВИХ ВОЄН)

С. В. Варава — 2024-07-14

Метою статті є дослідження впливу історичних подій на виникнення, еволюцію та адаптацію військових термінів в українській мові. Об’єктом дослідження є військова лексика української мови, а предметом — процеси її формування під впливом історичних обставин. Дослідження зосереджується на виявленні та аналізі конкретних військових термінів, що виникали в різні історичні періоди, а саме — під час Першої та Другої світових війн. У статті розглядаються причини та обставини появи окремих лексем чи словосполучень, їхнє закріплення у військовій терміносистемі, еволюція, а також визначення й тлумачення в сучасних словниках.

Методологійна основа дослідження включає історико-порівняльний аналіз, методи семантичного та етимологічного аналізу, а також контекстуальний підхід до вивчення термінології. Окрему увагу приділено дослідженню того, як соціальні та політичні обставини впливали на трансформацію військової лексики та її адаптацію до сучасного мовного середовища. Також досліджується питання збереження та актуальності цих термінів у сьогоднішньому використанні, зокрема у військовій літературі, офіційних документах і засобах масової інформації.

У статті запропоновано модель комплексного аналізу впливу історичних подій на формування терміносистеми військової лексики в українській мові. У результаті дослідження буде продемонстровано кілька можливих варіантів семантичної еволюції військового терміна. Висновки дослідження мають на меті не тільки розкрити лінгвістичні аспекти, але й сприяти кращому розумінню культурно-історичних процесів, що вплинули на розвиток мови. Ці результати можуть бути корисними для лінгвістичних досліджень, укладання словників, методики викладання української мови як іноземної та розробки навчальних матеріалів для іноземних студентів, що вивчають українську мову.

МІФОЛОГЕМА «PODRÓŻ» / «ПОДОРОЖ» ТА ЇЇ МОВНІ РЕПРЕЗЕНТАНТИ У РОМАНІ ОЛЬГИ ТОКАРЧУК «BIEGUNI» («БІГУНИ»)

О. А. Войцева — 2024-07-14

Статтю присвячено вивченню мовних репрезентантів міфологеми «PODRÓŻ» / «ПОДОРОЖ» у романі Ольги Токарчук «Bieguni». Матеріал дослідження надає можливість розкрити архетипне та актуальне осмислення міфологеми «ПОДОРОЖ» в художньому тексті. Міфологема за змістом являє розповідь про якусь подію. Пов’язана з міфологічною картиною світу, міфологема як семіотична структура моделює окремий фрагмент картини світу. Важливою сюжетно-поняттєвою структурою є міфологема «ПОДОРОЖ», що втілює ідею руху, мети переміщення, просторовочасові уявлення та перебуває у партитивних стосунках з міфічною картиною світу, впорядковуючи окрему ділянку просторового та часового континууму.

У системі міфологічних образів лексема podróż та її синоніми pielgrzymka, wędrówka символізують життя, життєвий шлях, шлях до мети з перешкодами, пошуки правди, прагнення до внутрішніх змін, пошуки духовної мети тощо. Герої О. Токарчук здійснюють подорожі з різною метою. Розвиток сюжету відбувається у вигляді окремих фрагментів — відрізків на шляху життя: жінка, яка піклується про дитину з обмеженими можливостями, не повертається до дому, оскільки приймає філософію «бігунів», починає подорожувати в метро разом з подібними людьми; австралійська вчена повертається до Польщі, щоб зробити евтаназію колишньому коханому; матір покидає разом з дитиною свого чоловіка під час відпочинку в Хорватії тощо. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що авторка надає досить повну інформацію про цей міфологічний феномен, який є одночасно статичною структурою, оскільки містить систему образів, і динамічною, бо здатний до розгортання у вигляді сюжету. Міфологема «PODRÓŻ» як згорнута амбівалентна форма міфу в тексті роману «Бігуни» характеризується семантичною багатоплановістю, відбиваючи особливості як архетипного світосприйняття наших предків, так і сучасні індивідуально-авторські уявлення про цей феномен. О. Токарчук творчо інтерпретує та модифікує міфосимволічні моделі розглядуваної міфологеми. Тільки подорожуючи, стверджує письменниця, можна відтворити втрачений людством зв’язок між окремими традиціями та культурами.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ ЕСТЕТИЗМ У НЕОРЕАЛІСТИЧНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Л. В. Рева-Лєвшакова — 2024-07-14

Метою статті є аналіз лінгвістичного естетизму неореалістичних художніх творів початку ХХ століття. Акцентовано увагу на певних завданнях: визначити позиції неореалізму в українській літературі; довести правомірність розгляду лінгвістичного естетизму в неореалістичних творах; з’ясувати мовну специфіку неореалізму; виявити особливості неореалістичного естетизму в мові художнього тексту. Об’єктом дослідження обрано праці українських науковців і митців ХХ століття. Предмет дослідження полягає в з’ясуванні специфіки мовних й естетико-світоглядних підвалин неореалізму. Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на деяких концепціях та ідеях вітчизняних учених-філологів О. Потебні, О. Білецького, Л. Булаховського, Д. Чижевського, І. Франка, Лесі Українки, М. Зерова, М. Кодака, В. Лесина та О. Пулинця, В. Фащенка та ін. В роботі використано порівняльний, описовий, зіставний, структурний методи дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше звернено увагу на лінгвістичний естетизм неореалістичних творів українських авторів на прикладах мовно-стильових концепцій відомих мовознавців, літературознавців і митців. В роботі запропоновано розгляд теоретичних розвідок і позицій відомих вітчизняних науковців про лінгвістичний естетизм у неореалістичній українській художній літературі початку ХХ століття. Спираючись на ці міркування можна звернутись до художнього слова в авторському тексті, яке явить унікальну красу й загадковість життя людини, руху в світі, авторського світорозуміння й світосприйняття через магію слова. Перспективи досліджень лінгвістичного естетизму неореалістичних художніх творів початку ХХ століття надають можливість розвинення наукових обріїв й експериментальної свободи у розвідницькій творчості.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ ЖІНКИ-БУНТАРКИ В ПОВІСТІ ТАМАРИ ГОРІХА ЗЕРНЯ «ДОЦЯ»

О. В. Яковлєва — 2024-07-14

Бунтарство як різновид девіантної поведінки досліджували психологи, соціологи, літературознавці й мовознавці. У лінгвістиці такий тип поведінки, зокрема й мовленнєвої, можна вивчати крізь оптику різних галузей знань — лінгвоперсонології, прагматики, гендерної лінгвістики, психолінгвістики тощо. Представлена розвідка — це спроба проаналізувати бунтарство як своєрідний тип поведінки особистості на різних рівнях: вербальному та дієвому, що виражалося в конкретних словах, висловах і діях.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що, по-перше, бунтарство описано в межах психолінгвістики, з урахуванням виділених К. Юнгом архетипів на матеріалі повісті «Доця» Т. Горіха Зерня про війну, яка почалася в 2014 році; подруге, простежується динаміка бунтарства в усіх проявах: у мовленнєвій поведінці та у конкретних діях молодої жінки, яка свідомо чинить опір на окупованій території Донецька.

Мета дослідження: проаналізувати прояви індивідуального бунтарства жінки, виражені мовними засобами в різних комунікативних ситуаціях й у процесі автокомунікації. Об’єктом уваги стали діалоги й монологи головної героїні в процесі розгортання воєнних дій окупантів. Предметом дослідження є мовні засоби вираження наростання рівня бунтарства жінки у психічному стані як протидії ворогам. Матеріал дослідження — текст художнього твору документальної книги «Доця». У процесі аналізу використано такі методи: аналізу, синтезу, описовий, індуктивний, а також метод психолінгвістичного та контекстуально-інтерпретаційного аналізу.

Доця перебуває в різних психічних станах, про що свідчить її мовлення. У мирні часи вона не вживає грубих слів. З ворогами переходить на мову окупантів, одягає різні маски: наляканої дівчинки, дорослої жінки та сестри, яка радіє «визволителям», а також сміливого бійця тощо. Перспективу дослідження вбачаємо в аналізі сучасних текстів про війну, в яких описано бунтарство українських героїв.

БАЧЕННЯ СТИЛЮ В МЕЖАХ ПЕРСОНАЛІСТСЬКОГО ДИСКУРСУ

В. В. Любецька — 2024-07-14

У пропонованій статті ми звертаємося до одного з напрямів у сучасній академічній теорії літератури — персоналістського дискурсу, що тяжіє до металінгвістики, яка вивчає слово, тобто мову, у його конкретній і живій цілокупності, а не мову як специфічний предмет лінгвістики. Метою дослідження стає позначення особливостей даного дискурсу та пояснення, яким є бачення стилю в межах персоналістського дискурсу. Об’єктом дослідження є персоналістська теорія літератури, персоналістський дискурс; предмет дослідження — стиль у межах персоналістського дискурсу. Для реалізації поставленої мети було застосовано такі методи: метод аналізу інформації, метод синтезу, описовий метод. На відміну від літературознавчої граматика, що тяжіє до точності і конкретності, конституюється на межі з лінгвістикою, персоналістський дискурс конституюється на межі з металінгвістикою. Для персоналістської теорії літератури стиль стає способом буття творчої індивідуальності, а точніше, способом буття людини-автора в її творінні. Персоналістський дискурс наділяє стиль «об’єднувальною енергією». Стиль виступає у персоналістському дискурсі як формотворчий центр, що конкретизує відношення. Для розуміння сутності стилю, персоналістами були розмежовані композиційні та архітектонічні форми. Характерно, що архітектонічні форми не є формами у персоналістському дискурсі, а є «змістом естетичної діяльності», тобто розуміються як суто змістовні. Отже, ототожнюючи в художньому стилі «естетичне» та «змістовне», М. М. Бахтін визначає його як «сукупність прийомів формування й завершення людини та її світу». У художньому стилі взаємозв’язані «внутрішній стиль» і зміст, що розкривається в образах. Для персоналізму — «художній стиль працює не словами, а моментами світу, цінностями світу і життя», це «спосіб обробки» людини та її світу, тобто спосіб «естетичного завершення». Авторка статті доходить висновку, що без завершувальної здатності образу «естетичне завершення» неможливе. У персоналістському дискурсі вся проблематика, що є сприйняттям, інтерпретацією художнього тексту, переноситься у сферу міжсуб’єктних відносин. Об’єктом у персоналізмі стають саме відносини між суб’єктами висловлювання — діалогічні відносини. У персоналістській теорії літератури конститутивним моментом художньої творчості є автор-творець. Але персоналізм позбавляє художній стиль головного — внутрішнього ядра, тобто образу, тому уявлення про стиль у персоналістському дискурсі постестетичне. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю прояснення множинності концепцій стилю в їх своєрідності у сучасній теорії літератури та сучасній лінгвістиці. Одна з фундаментальних ознак художньої творчості позначається поняттям «стиль». Перш за все, стиль — це визначальний спосіб виявлення естетичної сутності поетичного мистецтва. Але ж існують досить різні розуміння стилю Перспективою подальших досліджень є виявлення смислового наповнення категорії стилю у межах різних теоретико-літературних дискурсів.

МІЖЧАСТИНОМОВНИЙ СИНКРЕТИЗМ ЯК ВИЯВ ЕКСПРЕСІЇ

У. Б. Добосевич — 2024-07-14

У час війни внутрішній потенціал мови сягає екстремуму, що проявляється в активуванні експресивних засобів, які можна простежити у граматичній площині. Особливим виявом прагнення до економного використання мовних ресурсів у поєднанні з розкриттям глибокого внутрішнього потенціалу кожного слова є явище міжчастиномовного синкретизму, що стало об’єктом аналізу в пропонованій статті. Предметом дослідження є експресивно-емоційний потенціал, який виникає внаслідок семантико-граматичного злиття в синкретичних мовних одиницях. Мета — виявити і описати синтаксичні, морфологічні та семантичні чинники, які створюють особливий виражальний ефект, а відтак довести, що явище міжчастиномовного синкретизму можна вважати одним із елементів мовної гри. Дослідження здійснене методами спостереження й опису мовних явищ, структурно-семантичного і контекстного аналізу із застосуванням прийомів зовнішньої та внутрішньої інтерпретацій. Джерельною базою слугували різні за жанрами тексти медійного та соцмережевого дискурсу.

Явище міжчастиномовного синкретизму, яке виникає внаслідок частиномовної транспозиції генетично споріднених мовних одиниць або лексико-граматичної омонімії, має високий рівень виражальної, емоційно-експресивної потужности. Тому це явище варто розглядати як елемент мовної гри, однак з урахуванням екстралінгвальних факторів (війна як поштовх до появи саме таких лінгвокреативних одиниць) необхідно акцентувати на відсутности гумористичної конотації. Виявлення та аналіз таких мовних фактів має різнопланові перспективи у подальших студіях: 1) увиразнить критерії і прийоми виокремлення частин мови; 2) окреслить семантичні, морфологічні та синтаксичні особливості синкретичних мовних одиниць; 3) збагатить репертуар граматичних засобів мовної гри.

ОЦІННИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРИСЛІВНИКА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

О. В. Ковтун — 2024-07-14

Стаття присвячена новому напряму сучасного українського мовознавства, що номінований граматикою оцінки. Увага фокусується на морфології оцінки. Мета цієї статті полягає в презентації оцінного потенціалу прислівникових форм української мови. Дослідницьким предметом є прислівники із семантикою оцінки, що характеризуються з огляду на системний і функційний підходи. Дослідницький матеріал — художні й публіцистичні тексти, сучасний інтернет дискурс. У науковій студії інтегровано два основних підходи: системний (структурний) і функційний (дискурсивний). Серед методів, що використані в цій статті, насамперед описовий як основний, що дає змогу презентувати матеріал, сформулювати висновки; концептуально-аналітичний метод застосовано для кваліфікування та методологійного оцінювання теоретичних засад морфології оцінки. Крім того, актуалізовано метод інтерпретаційно-контекстуального та дискурсивного, а також аксіологійного аналізу, що дають змогу виокремити граматичні прислівникові форми — носії значення оцінки. У статті йдеться про потенціал прислівника в моделюванні значення якості, власне оцінки та інтенсифікації ознаки. Це, зокрема, виявляється в процесі сполучуваності прислівників з іменниками. Серед ад’єктивів виокремлено національні форми презентації оцінного значення, зокрема з інтимізувальною семантикою, що презентують ментальність українців. Це прислівники способу дії на кшталт тудою — туди, сюдою — сюди, а також демінутивні форми, утворені від прислівників місця на зразок тутечки, осьдечки. Виокремлено систему компаративних і суперлативних ад’єктивних форм, які вербалізують інтенсифікацію оцінного значення, зокрема йдеться й про оказіональне формотворення, що поширене в просторі української лінгвокультури. Продемонстровано, що прислівник належить до виразних презентантів категорії оцінки. Перспектива цієї наукової студії полягає в здійсненні порівняльного аналізу прислівникових форм української мови з аналогійними ад’єктивними формами англійської мови для більш виразного виокремлення своєрідності вербалізації значення оцінки, презентованого зазначеними формами.

МІСТИФІКАЦІЯ В СИСТЕМІ МАНІПУЛЯТИВНИХ ТАКТИК

А. П. Загнітко — 2024-07-14

Стаття присвячена дослідженню містифікації як окремої маніпулятивної стратегії, що може набувати метаморфозної маніпулятивної тактики в маніпулятивній стратегії позитиву чи в маніпулятивній стратегії переконання. Метою дослідження є встановлення статусу містифікації в системі сучасних маніпулятивних стратегій і маніпулятивних тактик із визначенням її кваліфікаційних ознак, а також з’ясування співвідносності містифікації в системі сучасних маніпулятивних стратегій і маніпулятивних тактик з іншими рівнорядними і/чи нерівнорядними — аргументування, переконання, схиляння, провокування та ін. Меті дослідження підпорядковане вирішення окремих завдань: 1) розкрити особливості різних поглядів та їх еволюції у кваліфікації маніпулятивних стратегій і маніпулятивних тактик у комунікативній лінгвістиці та лінгвопрагматиці; 2) витлумачити маніпулятивну стратегію й почасти маніпулятивну тактику містифікації з ієрархізуванням їх відповідних диференційних ознак; 3) встановити особливості використання маніпулятивної стратегії й маніпулятивної тактики містифікації в різних дискурсивних практиках. Об’єктом аналізу є містифікація в системі маніпулятивних стратегій і маніпулятивних тактик, а предметом — система різнорівневих ресурсів реалізації маніпулятивної стратегії й маніпулятивної тактики містифікації в різних дискурсивних практиках.

У дослідженні застосовані різні методи, з-поміж яких функційно значущими постають фундаментальний, ґрунтований на активному вживанні фактів як основі доказу, метод протиріч для вияву суперечностей у міркуваннях, повідомленнях, новинарних стрічках і под., метод порівняння, що має виняткове значення в тому разі, якщо порівняння вдале і/чи глибинне, здебільшого через експлікацію чи імплікацію моделей, метод «шматків» і/чи «пазлів», коли цілісна містифікація, яка вжита для досягнення максимально ефективного маніпулювання, диференційована на окремі компоненти, котрі необхідно змонтувати, а також метод дискурсивно-контекстуального аналізу, інтент-аналізу та ін.

Висновки та перспективи. До визначальних ознак маніпулятивної стратегії містифікації належать: ірреальність, ілюзійність, оманливість, агресивність, квазіаргументування, домінувальне суперництво, комунікативна настановність, що в низці дискурсивних практик набувають функцій маніпулятивних тактик. Якщо не в такому далекому минулому містифікацію пов’язували з художньо-белетристичним дискурсом, музичним мистецтвом, дискурсом кіно, почасти з науковим (→ науковопопулярним) дискурсом, то кінець ХХ — початок ХХІ століть привніс містифікацію в різноманітні маркетингові технології. У цей період особливої ваги набувають різноманітні вияви маніпулятивної стратегії містифікації в політичному та публіцистичному дискурсах, зазнаючи різноманітних модифікацій і трансформацій.

Перспективним є повноцінне обстеження функційного поля маніпулятивної стратегії містифікації з діагностуванням різноманітних її маніпулятивних тактик, а також синтезом з іншими корелятивними й некорелятивними маніпулятивними і/чи комунікативними стратегіями. Актуальним постає укладання реєстру мовних засобів реалізації маніпулятивної стратегії містифікації, діагностування наповнення повсякденності елементами містифікації через патогенні, анонімні та інші тексти. Сучасні технології штучного інтелекту істотно розширюють функційне навантаження маніпулятивної стратегії містифікації, тому важливим є встановлення лінгвотехнологічних фільтрів для упізнавання й розпізнавання таких продуктів містифікації (дипфейки, віртфейки та ін.).

СЕНСОРНА МОДАЛЬНІСТЬ В РЕКЛАМНОМУ ДИСКУРСІ

О. Ю. Карпенко — 2024-07-14

Стаття присвячена дослідженню сенсорних модальностей у рекламному дискурсі. Рекламний дискурс відноситься до мовних і комунікаційних стратегій, що використовуються в рекламних повідомленнях як зв’язних текстах, глибоко вбудованих у контексти реального життя серед численних супровідних фонових елементів в інтегрованому комунікативному середовищі. Він охоплює мовний вибір, методи переконання та стилістичні особливості, які використовуються для передачі маркетингових повідомлень цільовій аудиторії, спрямованих на привернення уваги, створення бажання та заохочення до дій, як правило, щодо придбання продукту чи послуги. Метою статті є аналіз способів реалізації сенсорних модальностей у рекламному дискурсі. Об’єктом дослідження є рекламний дискурс, предметом — прояви чуттєвих модальностей у рекламі. Фактичний матеріал дослідження було відібрано з добірок популярної чи культової реклами. Рекламний дискурс часто звертається до емоцій і використовує візуальні елементи для ефективної передачі повідомлення та впливу на поведінку споживача. Неоднорідність реклами, представленої окремою фразою, або в поєднанні зі статичним чи динамічним візуальним зображенням, акустичним супроводом, причому ці поєднання значно варіюються, підвищуючи бажаність рекламованого продукту, справляє на нас враження щодня. Різні сенсорні модальності — візуальні, пов’язані з образами, слухові, пов’язані зі звуками та їх сприйняттям, і кінестетичні, пов’язані з фізичними відчуттями, а також їхніми проявами, відображеними в певних мовленнєвих предикатах, — впливають на те, як ми думаємо, відчуваємо, подумки представляємо наш досвід і робимо вибір. Застосування сенсорних модальностей у рекламному дискурсі спостерігається на трьох рівнях: на першому рівні ми маємо справу з матеріальною репрезентацією рекламного повідомлення, результатом якого є різні комунікативні типи реклами; на другому рівні репрезентативна система, якій надається перевага, розкривається через предикати або сенсорні слова; на третьому рівні назви продуктів, прагматоніми, стають носіями сенсорної інформації, а отже, апелюють до органів чуття людини.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТТЯ ДІМ: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

Т. Ю. Ковалевська — 2024-07-14

З початком війни українці зазнали багато тяжких втрат та болісних змін. Однією з таких змін звичного способу життя став вимушений переїзд у безпечніші зони проживання, пошук прихистку, тимчасового дому — базової цінності у психоментальному просторі українців. Проте саме це поняття у реаліях війни зазнало моральних, етичних, семантичних трансформацій у концептуальній та мовній картині світу наших співвітчизників. Виявити цю динаміку, з’ясувати смислові домінанти усвідомлення аналізованого поняття, вектори його сприйняттєвих характеристик надає змогу психолінгвістична інтепретація, насамперед асоціативний екперимент, який уможливлює отримання «живих», актуальних моделей процесів глибинної реконструкції оточуючого світу. Об’єктом дослідження є асоціативне значення поняття ДІМ як базового в системі ціннісних координат українців, предметом — сприйняттєва специфіка цього поняття в умовах російсько-української війни. Провідним методом, застосованим у роботі, став експериментальний — вільний асоціативний експеримент, а також аналіз отриманих результатів та подальший синтез для отримання об’єктивних узагальнень та верифікації авторських гіпотез, пов’язаних із припущенням про семантичну динаміку базових понять під дією кризових екзогенних факторів. Також застосовано методи компонентного, описового та порівняльного аналізу. Теоретична цінність і наукова новизна отриманих результатів визначається певним внеском у поглиблення теорій психолінгвістики, семантики, лінвокультурології, зокрема проблем факторів динаміки сприйняттєвих процесів, їхнього впливу на смислові трансформації базових понять у проєкції на специфіку національної ментальності. Практичне значення здійсненого дослідження може зреалізуватись у навчальному процесі у віповідних лекційних курсах, у лексикографічній практиці та у науковій роботі здобувачів вищої освіти різних рівнів. Фактичним матеріалом стали понад 200 реакцій, отриманих від респондентів різних соціальних груп.

Результати проведеного вільного асоціативного експерименту, де стимулом стала лексема ДІМ, дали змогу сформувати її асоціативне поле (2022 р.), виявити збіги та розбіжності в сприйнятті аналізованого поняття з відповідним полем, представленим в Українському асоціативному словнику С. Мартінек (2002-2005 рр.), з’ясувати семантичну динаміку й емоційно-експресивний ореол слова-стимула у різних екстралінгвальних умовах. Так, спільним є розуміння дому як ‘місця родини’, ‘місця проживання’, ‘квартири’, ‘кімнати’, ‘будинку’, які і домінують у структурі асоціативного поля початку 2000-х років. Проте в асоціативному полі 2022 року менше реакцій, об’єднаних семантичним зв’язком ‘дім − будинок’, і набагато більше реакцій, які мають не констативний, нейтральний характер, а виявляють відчуття, емоції щодо цього поняття, маючи уяскравлену конотативність, Наприклад, ДІМ — це затишок, тепло, спокій, захист, безпека, комфорт та ін., а також характерні лише для сучасних реалій реакції безпека, Україна, що ілюструє загострене в реаліях війни усвідомлення ніби звичайних явищ, але насправді — концептуальних, фундаментальних цінностей українців.

«БИТВА НАРАТИВІВ» ЯК МАРКЕР ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ (КОНТЕНТ-АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ ХАРКІВЩИНИ)

Л. Ф. Компанцева — 2024-07-14

З початком повномасштабного вторгнення РФ в нашу Державу «битва наративів» відбувається щоденно на системному, національному і місцевому рівнях. Контент-аналіз наративних дискурсів дозволяє як спрогнозувати події в реальному просторі (загострення воєнної ситуації, можливі обстріли, напрями і теми комунікації на міжнародному рівні тощо), так й визначити стан когнітивної стійкості суспільства.

Мета статті — на основі контент-аналізу інформаційного простору Харківщини дослідити битву українських і проросійських наративів, що маркують певні події гібридної війни. Об’єктом дослідження є битва наративів як маркер гібридної війни; предметом — когнітивне протистояння проросійських та українських наративів в інформаційному просторі Харківщини. Джерельну базу дослідження становлять результати контент-аналізу інформаційного простору Харківщини у період січень-березень 2024 року (понад 500 тис. од.). Наукова новизна полягає в тому, що вперше зроблено аналіз битви наративів у певному регіоні України, задля прогнозування подій (воєнних, соціально-політичних) в реальному вимірі. Теоретична цінність дослідження полягає в обгрунтуванні практичної значущості наукових лінгвістичних пошуків в умовах повномасштабної агресії РФ проти України. Практичне значення наданих матеріалів — у виробленні алгоритму аналізу «битви наративів» задля прогнозування подій в реальності.

Методологія дослідження. Контент-аналіз проведений на основі технології Великих Даних (Big Data) та комплексу аналітичних алгоритмів інформаційно-аналітичного сервісу Attack Index, який дозволяє визначати ступінь інформаційного резонансу або небезпеки інформаційних потоків за обраними темами / персоналіями.

Доведено, що російська пропаганда намагається транспортувати низку деструктивних наративів із російського медійного простору в український: «РФ окупує Харків, можливі повторні атаки на Харків і Київ»; «В Україні відбудеться масштабна мобілізація для поповнення “катастрофічних” втрат»; «Росія перехопила ініціативу на всіх фронтах» та ін. Харківські медійники у зазначений період перемогли у битві наративів, використовуючи такі стратегії: ігнорування російських наративів, спрямованих на те, щоб викликати у громадян почуття безвиході та бажання здати місто ворогу; просування позитивних регіональних терапевтичних наративів «Харків — моє місто», «Харків вистоїть, необхідно об’єднуватися для протидії ворогу» та національного — «Обстріли Харкова та інших міст України — воєнний злочин».

Перспективним вважається дослідження системної організації та використання наративного дискурсу в гібридному протистоянні.

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ ДЛЯ ОСВІТЯН І НАУКОВЦІВ У СВІТЛІ ЛІНГВОПЕРСОНОЛОГІЇ: МОВЛЕННЄВІ ЖАНРИ ІМІДЖОТВОРЕННЯ

Н. В. Кондратенко — 2024-07-14

У статті проаналізовано основні мовленнєві жанри дописів у соціальній мережі Facebook, що презенують персональний імідж науковців і викладачів. Мета дослідження — визначити та схарактеризувати особливості презентації професійного іміджу науковців та освітян у соціальних мережах в аспекті використання мовленнєвих жанрів. Об’єктом дослідження є вербальний контент мережевого дискурсу, а предметом дослідження — мовні засоби репрезентації мовної особистості в мережевому дискурсі. Матеріалом для аналізу послугували відкриті персональні сторінки українських науковців і викладачів в соціальній мережі Facebook, зокрема актуальний вербальний контент за 2024 рік. Загалом проаналізовано понад 100 профілів українських науковців та освітян.

Доведено, що мовна особистість науковця та освітянина формується передусім у процесі професійної діяльності та соціалізації, а презентація її в соцмережах передбачає створення авторського контенту, активну участь у професійних спільнотах і взаємодію з колегами. Основною формою презентації професійного іміджу є персональна сторінка, що поєднує вербальний і невербальний контент. У межах вербального контенту основним засобом формування професійного іміджу є оригінальний допис, у якому виокремлено різні мовленнєві жанри. Найпоширенішими мовленнєвими жанрами, що представляють вербальний контент на персональній сторінці науковця та освітянина, є звіт та анонс. Обидва жанри належать до інформативних та покликані ознайомити громадськість з досягненнями та діяльністю автора контенту. Меншою мірою представлено ритуальні жанри (привітання, запрошення, подяку) та діалогічну взаємодію з колегами. Найменш частотним є аналітичний жанр, що має ознаки аргументативного дискурсу. Крім оригінальних дописів, у соцмережах науковці та освітяни, поширюють дописи інших користувачів, беруть участь як коментатори в обговоренні актуальних проблем, зокрема у межах профільних віртуальних спільнот.

ГІПНОІНДУКТОРИ ВПЛИВОВОЇ ФОРМУЛИ ПОЗИТИВАЦІЇ У СОЦІАЛЬНОМУ РЕКЛАМНОМУ ДИСКУРСІ

Н. В. Кутуза — 2024-07-14

Статтю присвячено впливовим елементам соціального рекламного дискурсу, де упорядковані Мілтон-модельні індукції, що запропоновано номінувати як гіпноіндуктори.

Метою дослідження стало виявлення актуальних гіпноіндукторів впливової формули позитивації у соціальному рекламному дискурсі. Об’єкт дослідження розвідки — український рекламний мегадискурс, предмет — сугестійні маркери українського соціального рекламного дискурсу. Загальнонаукові методи сприяли окресленню специфічних рис соціального рекламного дискурсу, різних типів гіпноіндукторів (описовий метод); ідентифікації складників комунікативної сугестії та поєднанню їх у цілісність (методи аналізу та синтезу); конкретизації загальних висновків (метод індукції); конструюванню формульних моделей рекламного впливу (метод моделювання). Спеціальні лінгвістичні ‒ дослідженню семантичного навантаження й функційних особливостей мовних складників соціального рекламного дискурсу (контекстуальноінтерпретаційний і компонентний аналіз) та комунікативної природи рекламних сугестогенів (елементи дискурсивного аналізу). Методологійна база новітніх наукових напрямів (сугестивної лінгвістики й нейролінгвістичного програмування) дало змогу диференціювати й систематизувати актуальні маркери (гіпноіндуктори) рекламної сугестії (методи мета- й Мілтон-модельної ідентифікації і сугестійної кваліфікації, які виокремлюють Р. Бендлер, Дж. Гриндер, М. Еріксон, Т. Ю. Ковалевська.

У статті представлено формули векторів емоційної скерованості впливу: позитивація, негативація та зміна вектора (в комерційному, політичному та соціальному рекламному дискурсах). Особливу увагу приділено формулі позитивації, реалізованої у соціальному рекламному дискурсі. Виокремлено актуальні гіпноіндуктори, зафіксовані у вищезазначеній формулі, реалізуючи позитивний вектор впливу. Зокрема, виокремлено гіпноіндуктори складної синтаксичної структури + лексико-семантичні гіпноіндуктори («точкові» маркери) та власне лексико-семантичні гіпноіндуктори. Як гіпноіндуктори складної синтаксичної структури виступають трюїзми; розрив шаблону; «читання думок», ускладнене іншими гіпноіндукторами, та цитації, або «лапки» усталеної і трансфомованої структури, котрі найчастіше виступають як окремі гіпноіндуктори без залучення лексико-семантичних маркерів. Лексико-семантичними гіпноіндукторами виступають елементи оберненої метамоделі процесів упущення (номіналізації, неспецифічна лексика) та узагальнення (універсальні квантифікатори, модальні оператори необхідності). Характерною особливістю є наявність афективів як надпотужних гіпноіндукторів, наявність ергонімів варіюється, предикати яскраво не представлені.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМАТИКИ ОНОМАСТИЧНОЇ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ У ФОКУСІ ТЕОРІЇ ЛІНГВОПСИХОАКЦЕНТУАЦІЇ

В. А. Папіш — 2024-07-14

У статті актуалізовано дослідження онімів у психолінгвістичному аспекті. Актуальність розвідки зумовлена необхідністю подальшої розробки теоретичних положень ономастики із врахуванням новітніх напрямів, до яких належить й ономастична психолінгвістика, що на сьогодні ще належно не розроблена. Оскільки вчення про ономастичну психолінгвістику входить у коло проблем, пов’язаних із літературною ономастикою, то до аналізу долучено методи дотичних до психолінгвістики наук та актуалізовано відповідні їх здобутки, що дає позитивний ефект. Онімний матеріал опрацьовано за допомогою описового методу із залученням аналізу психологічних джерел, зокрема використано вчення К. Леонгарда та А. Личка про акцентуйованих осіб. Мета статті — презентувати окремі елементи онімної картини світу акцентуйованих осіб, окресливши можливість виокремлення психолінгвістичної ономастики як нового ономастичного напряму, та визначити перспективи розвитку цієї теорії у фокусі новітніх процесів, що простежуються у сфері функціювання онімів. Увагу скеровано на оніми, що функціюють у художніх та публіцистичних текстах українських митців-класиків (В. Виниченка, П. Куліша, Л. Українки, М. Коцюбинського) та регіональних авторів Закарпаття (І. Чендея і Ф. Потушняка). Зазначено, що психологічна інформація може бути втілена інгерентно, тобто формою самого оніма, та адгерентно — у лексичному оточенні. Продемонстровано, що оніми (1) стають маркерами лінгвопсихоакцентуації в разі, коли виявляють високу частотність уживання, що особливо виразно простежується в сильних текстових позиціях, (2) виявляють потужний потенціал у моделюванні виразних конотацій у відповідних контекстах, (3) стають джерелом створення нових денотативних зв’язків. Розглянуто (а) оніми-заголовки, (б) оніми-присвяти, (в) оніми-псевдоніми, що актуалізуються в контексті істероїдності, гіпертимності, депресивності, параноїдності. Доведено, що онімна картина світу акцентуйованої особистості детермінована конкретним психотипом. Окреслено перспективу дослідження, що полягає в потребі розвитку задекларованого нового напряму, номінованого психолінгвістичною ономастикою, зокрема необхідно розглянути особливості моделювання відповідних мовних елементів крізь призму психічних процесів.

СЕМАНТИЧНА ДИНАМІКА ПОНЯТТЯ БІЗНЕС У СТИЛІСТИЦІ СУСПІЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Д. В. Дергач — 2024-07-14

Статтю присвячено лінгвостилістичній мотивації семантичної динаміки поняття «бізнес» у часі та просторі культури. Сформульовано й аргументовано дослідницьку ідею щодо потреби фахового аналізу еволюції бізнесу: від первинного значення слова до сучасного, яке відображає цінності та пріоритети розвитку модерного світу, вербалізовані в результатах активних процесів розвитку літературної мови. Досліджено функціонування поняття «бізнес» в різнорідних комунікативних фрагментах — у структурі словосполучень і сталих виразів, що пояснює природу і сферу його застосування та доцільність ефективного використання в різномовних контекстах.

Розглянуто статус бізнесу в мовній свідомості суспільства через діахронічне порівняння семантики терміну «бізнес» у загальномовних словниках різних редакцій. Відтак, зосереджено увагу на загальномовних і фахових дефініціях поняття бізнесу, їх особливостях і відмінностях. Для динаміки предметності стилістичних студій бізнесової комунікації визначено актуальним схарактеризувати природу бізнесу як явища, його стратегій і тактик, що постають систематизованими комунікативними інтенціями мовців і визначають ефективні моделі їх вербальної взаємодії в цій сфері. Такі завдання на цьому етапі вважаємо перспективними для подальших досліджень, оскільки бізнеслінгвістична аспектологія проєктується на систему актуальної проблематики, що визначає пріоритети національного мовознавства.

Зважаючи на розвиток мультимедійних технологій, що сьогодні активно впливають на всі сфери суспільної комунікації, визначають динамічну природу їх функціонально-стилістичної адаптації до пріоритетів і цінностей масової аудиторії, сформульовано завдання дослідницької перспективи: створення та реалізація ефективної функціональної моделі бізнесової комунікації, зокрема, в медійному просторі.

СТРУКТУРА І СЕМАНТИКА ІНАВГУРАЦІЙНОЇ ПРОМОВИ У ПРЕЗИДЕНТСЬКОМУ ДИСКУРСІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ, ПОЛЬСЬКОЇ, СЛОВАЦЬКОЇ ТА СЕРБСЬКОЇ МОВ)

Л. В. Завальська — 2024-07-14

Статтю присвячено дослідженню структурно-семантичних особливостей основного мовленнєвого жанру президентської риторики — інавгураційної промови. Схарактеризовано основні підходи до визначення мовленнєвого жанру та виокремлено структурні компоненти інавгураційної промови в політичному дискурсі. Мета дослідження полягає у виявленні структурно-семантичних особливостей інавгураційних промов президентів, представлених у слов’янських мовах (українській, польській, словацькій і сербській). Об’єкт дослідження — президентський дискурс, реалізований у мовленнєвій діяльності президентів України, Польщі, Словаччина та Сербії. Предмет дослідження — структурні компоненти та семантичні особливості інавгураційних промов у президентському дискурсі. Проаналізовано інавгураційні виступи президентів, які перебували на цій посаді у першій половині 2024 року: Володимира Зеленського (Україна), Анджея Дуди (Andrzej Duda, Республіка Польща), Зузани Чапутової (Zuzana Čaputová, Словацька Республіка), Олександра Вучича (Aleksandar Vučić, Республіка Сербія). Матеріалом для аналізу послугували тексти інавгураційних виступів, які президенти виголосили в останню каденцію. Для аналізу структурно-семантичних особливостей інавгураційних промов використано методи компонентного та лінгвостилістичного аналізу. Компонентний аналіз дозволив розглянути лексичну семантику, а лінгвостилістичний аналіз став основою для визначення стилістичних особливостей текстів.

Доведено, що структура інавгураційної промови охоплює рамкові елементи привітання, завершення, формулювання політичного кредо. Основними структурними елементами інавгураційної промови президентів є мовленнєві акти подяки. На семантичному рівні інавгураційна промова містить характеристику політичної ситуації в країні в контексті історичних подій і конкретизацію програмних положень пріоритетного характеру. Спільними елементами для інавгураційних промов президентів України, Польщі, Словаччини та Сербії є наявність обов’язкових структурних елементів, домінування мовленнєвих актів подяки, звернення до історичної минувшини та формулювання майбутніх політичних кроків. Серед специфічних рис президентських промов зафіксовано використання етнонімів у виступах В. Зеленського та А. Дуди; домінування звернення до давньої історії в промовах А. Дуди та О. Вучича; критика попередньої влади, зокрема президентів країни, у В. Зеленського.

ЛІНГВОСУГЕСТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ (ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ)

С. В. Карнаух — 2024-07-14

Сугестивні технології інформаційної війни стали предметом лінгвістичних пошуків в Україні відносно недавно. Російська пропаганда системно використовує їх у війні в інформаційній війні, що супроводжує повномасштабне вторгнення РФ в нашу Державу, задля досягнення таких цілей: дезінтеграції комунікацій, примітивізації дійсності; концептуалізації брехні, створення фейкових реальностей; формування бажаної поведінки; нівелювання національних концептуальних картин світу, підміни їх ідеєю «руського мира»; зміни форм самовизначення (національного, релігійного, ціннісного), концептуальної дезорієнтації.

У лінгвістиці не існує сталого визначення поняття лінгвістичної сугестивної технології. Мета статті — на основі аналізу існуючих підходів до технологій сугестивного впливу запропонувати визначення поняття лінгвосугестивна технологія; довести ієрархічність понять лінгвосугестивна технологія і лінгвосугестивна техніка; продемонструвати можливості лінгвістичного аналізу мультимодального дискурсу інформаційної війни на основі виокремлення лінгвосугестивних технологій і тактик.

Системне дослідження лінгвосугестивних технологій і технік є нагальним питанням, оскільки дозволяє фахово розвінчати пропаганду ворога й виробити проактивні засоби контрсугестивного впливу. Лінгвістичну сугестивну технологію пропонується розуміти як сукупність способів (технік) оброблення, виготовлення і розповсюдження мультимодально організованого контенту, прагматично спрямованого на зниження свідомості й критичності цільових аудиторій при сприйнятті навіяного змісту, формування бажаної поведінки та зміну системи цінностей; лінгвістичну сугестивну техніку — як певний спосіб оброблення, виготовлення і розповсюдження сугестивного контенту. Набір лінгвосугестивних технологій може змінюватися залежно від мети, завдань і цільових аудиторій інформаційного впливу. Лінгвістичні сугестивні техніки, що реалізують технології, можуть бути узагальнені 14 «фокусами мови», запропонованими Р. Ділтсом.

ФУНКЦІЮВАННЯ ОСВІТЯНИНА У ДИДЖИТАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Г. М. Труба — 2024-07-14

У сучасний період розвитку вищої освіти в Україні спостерігається активна інтеграція цифрових технологій, які кардинально змінюють звичні педагогічні підходи та методи навчання. Цифровізація освіти відкриває шляхи до автономії у навчанні та індивідуалізації освітнього процесу, одночасно породжуючи виклики, пов’язані з необхідністю адаптації до швидко змінюваного освітнього середовища. Головна мета статті полягає в аналізі нових можливостей та викликів, що виникають з імплементації цифрових технологій у сферу вищої освіти. Особлива увага приділяється образу освітянина і законодавству, яке регулює цей процес, включаючи законодавчі норми, що встановлюють критерії якості та напрямки розвитку освіти у цифрову еру. Важливим аспектом статті є вивчення психологічних і культурологічних викликів цифровізації, включаючи адаптаційні бар’єри, з якими стикаються освітяни та студенти. Результати недавніх досліджень вказують на складний баланс між позитивними та негативними аспектами цифрового навчання, що має стратегічне значення для розвитку онлайн освіти в Україні. У висновку статті пропонуються рекомендації щодо ефективного впровадження цифрових технологій у вищу освіту, акцентуючи на важливості розвитку цифрових компетенцій серед усіх учасників освітнього процесу та покращенні інфраструктури, необхідної для підтримки неперервного освітнього процесу.

Предмет дослідження — вплив цифрових технологій на освітній процес у вищій освіті, аналіз змін у педагогічних методах та адаптація освітян до нових умов викладання. Об’єкт дослідження — формування елітарної та бурлескної мМО освітянина у цифровому середовищі.

Наукова новизна статті полягає у введенні у науковий обіг поняття «бурлескна метамовна особистість» (бурлескна мМО), яке до цього часу не мало чіткого визначення у мовознавстві та культурології. Поняття бурлескної мМО дозволяє глибше зрозуміти динаміку мовних трансформацій у цифровому середовищі, де іронічне та пародійне використання мови стає значущим інструментом комунікації. У статті детально описано основні характеристики та особливості бурлескної мМО, зокрема її вплив на стилістичне та ідеологічне розмаїття сучасної мовної практики, що зумовлено нестандартними способами використання мови, які традиційно не вважалися «літературними». Таке дослідження відкриває нові можливості для аналізу цифрової комунікації та взаємодії мовних ідентичностей у віртуальному просторі.

ПАУЗАЦІЯ В УСНОМУ МОВЛЕННІ ХВОРИХ НА ШИЗОФРЕНІЮ

І. М. Локота — 2024-07-14

У статті здійснено психолінгвістичний аналіз пауз у спонтанному усному мовленні хворих на шизофренію. Метою дослідження є визначення особливостей мовленнєвих пауз хворих на шизофренію та їх порівняння з паузами у мовленні психічно здорових людей. Об’єктом дослідження є усне мовлення хворих з діагнозом «шизофренія», а предметом — особливості мовленнєвої паузації цих хворих.

У процесі дослідження використано загальнонаукові методи (спостереження, кількісний метод, описовий метод) та спеціальні методи психолінгвістичного аналізу. Матеріалом дослідження стали фрагменти зафіксованого усного мовлення хворих на шизофренію загальною тривалістю 36 хвилин 16 секунд, та мовлення психічно здорових людей загальною тривалістю 45 хвилин 23 секунди.

Наукова новизна дослідження полягає у представленні психолінгвістичного аналізу пауз у мовленні хворих на шизофренію та порівнянні отриманих результатів із мовленням психічно здорових людей. Результати дослідження виявили, що середня кількість пауз в усному мовленні шизофреніків майже уп’ятеро більша за середню кількість пауз психічно здорових людей (3 паузи проти 14 відповідно). Також установлено, що у мовленні психічно хворих людей переважають заповнені та незаповнені паузи, а паузи хезитації наявні лише у мовленні шизофреніків. Середня довжина паузи у хворих на шизофренію на 240 мс довша, ніж у здорових людей.

Висновки дослідження можуть свідчити про труднощі в організації та плануванні мовленнєвої діяльності хворих на шизофренію. Перспективи дослідження полягають у подальшому вивченні психолінгвістичних аспектів порушень мовлення при шизофренії, що може сприяти розробці методик діагностики та корекції мовлення психічно хворих людей на ранніх етапах хвороби.

ЕТАПИ АНАЛІЗУ РЕЛІГІЙНОЇ ЛЕКСИКИ В АМЕРИКАНСЬКОМУ ПРЕЗИДЕНТСЬКОМУ ДИСКУРСІ

В. В. Четайкіна — 2024-07-14

Стаття присвячена огляду методики проведення аналізу функціонування релігійної лексики в американському президентському дискурсі. У роботі наведено визначення політичного дискурсу, виокремлено жанри американського президентського дискурсу, розроблено алгоритм їхнього дослідження та висвітлено методи аналізу. Одним із видів інституційного дискурсу є політичний дискурс, який є відображенням соціально-політичного життя країни, містить елементи її культури, а також риси національного характеру, загальні та національно-специфічні культурні цінності і має на меті здобуття і утримання політичної влади. Основними функціями політичного дискурсу є інформаційна, інструментальна, прогностична, нормативна, легітимуюча, функція переконання та політичної пропаганди. Жанровий простір президентського дискурсу зумовлений державним загально-політичним устроєм, історичними та політичними традиціями інституту президентства, соціокультурними умовами існування політичного дискурсу. Ці екстралінгальні чинники, а також характер основної інтенції, дозволяють виділити такі жанри президентського дискурсу США як ритуальний, орієнтаційний та агональний. У лінгвістичній літературі існує велика кількість класифікацій стратегій політичного дискурсу. В нашій роботі дотримуємося класифікації, згідно з якою політичному дискурсу притаманні наступні комунікативні стратегії: самопрезентація, дискредитація, маніпуляція, самозахист, інформаційно-інтерпретаційна, формування емоційного настрою адресата, аргументативна стратегія, агітація. Кожна з цих стратегій представлена низкою тактик. Пошук ефективних шляхів аналізу та опису семантики та функції релігійної лексики в американському президентському дискурсі обумовив вибір основних підходів до об’єкту дослідження. Методи, що використано в лінгвістичних студіях, передбачають здійснення системи процедур вивчення об’єкта дослідження та верифікації отриманих результатів. Типовими орієнтирами системного філологічного аналізу вбачаємо у звертанні уваги на смисловий, змістовий бік тексту, представленого текстовими категоріями, та на комунікативне занурення тексту в дискурсивне відтворення. Для системного комплексного аналізу у роботі залучено такі методи, що враховують комунікативну сутність тексту дискурсу, відображають значимість тексту в світлі його породження й інтерпретації.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ У ВИМУШЕНІЙ МІГРАЦІЇ: РОЛЬ ПЕРВИННОГО ТА ВТОРИННОГО СОЦІАЛЬНОГО КОНТЕКСТІВ

О. В. Шевчук-Клюжева — 2024-07-14

У статті досліджуються проблеми розвитку мовлення, з якими стикаються українські діти у вимушеній міграції, з акцентом на впливовій ролі первинних і вторинних соціальних контекстів. Дослідження заглиблюється в те, як ці контексти формують ранню багатомовність, наголошуючи на складній динаміці в сімейних мовленнєвих практиках та освітніх умовах. У первинному суспільстві ми аналізуємо сімейну мовну політику родин у вимушеній міграції, досліджуючи, як стратегії мовного виховання реалізуються на рівні родини. У багатьох випадках двомовність виникає за замовчуванням через наявність у мовному репертуарі батьків і близьких родичів як української, так і російської мов, які дорослі представники родин використовують, перемикаючи мовні коди залежно від комунікативних ситуацій. Це часто призводить до двомовного розвитку дітей, адже навперемінне чи одночасне використання двох мов — української та російської — провокує постійне перемикання мовних кодів. Дані опитування демонструють сімейні обставини мовного виховання, тобто родинне мовне середовище, що є первинним контекстом раннього мовленнєвого розвитку дитини, де звернена увага на першу мову для дитини і сімейну мову. Дослідження підкреслює, як сімейна мовна політика, впливає на збереження та розвиток української мови у ситуації вимушеної міграції, але при цьому також звертає увагу на той факт, що на рівні сімейних мовних практик простежується досить активне і вживання російської мови, попри виклики переміщення. Крім первинних суспільних впливів, у статті досліджується вплив освітнього середовища (на матеріалі перебування українських дітей у польськомовних дошкільних закладах освіти), що репрезентує вторинне суспільство, тобто таке суспільство, де розпочинається активний процес соціалізації дітей. Інтеграція українських дітей до польських дошкільних закладів освіти вводить новий мовний вимір, спричиняючи формування тримовності. Ми досліджуємо, як знайомство з польською, поряд з українською та російською (для певної частини українських дітей у вимушеній міграції), впливає на мовленнєвий розвиток та культурну адаптацію.

Отримані результати підкреслюють складний зв’язок між домашнім та освітнім середовищем у формуванні мовних траєкторій українських дітей у вимушеній міграції. Долаючи сімейну двомовність і вимоги польської освітньої системи, ці діти розвивають унікальні багатомовні здібності.

ВЛАСНІ НАЗВИ МОРІВ: СТРУКТУРА, ПОХОДЖЕННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

М. М. Торчинський — 2024-07-14

Основна мета нашої статті — зібрати, систематизувати й проаналізувати власні назви всіх морів, засвідчених в українській мові. Мета дослідження передбачає вирішення таких завдань: 1) укласти реєстр пелагонімів; 2) визначити їхні денотатно-характеристичні ознаки; 3) з’ясувати етимолого-словотвірні атрибути; 4) описати особливості функціонування в українській мові; 5) встановити визначальні риси такого типу пропріальних одиниць. Об’єкт аналізу — 238 пелагонімів, а предмет — їхні денотатно-характеристичні, етимолого-словотвірні та функціональні особливості.

У процесі аналізу використано генетичний (для визначення походження пропріативів), етимологічний (для з’ясування особливостей творення назв), описовий (встановлення екстралінгвальних особливостей пелагонімів), структурний (для характеристики будови найменувань), функціональний (для опису ознак, пов’язаних із функціонуванням власних назв морів у різностильових текстах) методи дослідження та прийом кількісних підрахунків (для встановлення продуктивності різних типів пелагонімів).

Установлено, що домінують складені конструкції, утворені синтаксичним способом (найбільш продуктивні моделі — «іменник + прикметник» та «іменник + іменник), із комбінованою мотивацією (зокрема локативно-, меморіально- та квалітативносутнісною), відапелятивно-відонімні, у складі яких переважають географічні терміни та антропоніми або топоніми. Більшість пелагонімів є давніми, гібридними, низькочастотними, емоційно нейтральними найменуваннями, які мають відому і непрозору етимологію, побутують у науковому стилі, є елементами мови (а не мовлення), належать до пасивного словникового складу, невідомі широкому загалу, позбавлені етнокультурного значення.

У перспективі плануємо звернути увагу на загальну характеристику інших власних назв: як відкритих водних об’єктів (наприклад, заток чи течій), так і таких розрядів, як ойконіми, омоніми чи хороніми, що дозволить із часом сформувати цілісну картину українського топонімікону.

ТОПОНІМІЯ РОМАНУ «РЕКРЕАЦІЇ» У РІЧИЩІ ПОСМОДЕРНІСТСЬКОГО ДИСКУРСУ Ю. АНДРУХОВИЧА

Е. В. Боєва — 2024-07-14

Статтю присвячено дослідженню функційно-стилістичних особливостей топонімії, що спостерігається в романі яскравого представника постмодерністського художнього дискурсу Ю. Андруховича. У сучасному мовознавстві ще недостатньо вивчено потенційні можливості літературно-художніх онімів постмодерних творів, ця лексика стає об’єктом лінгвістичного аналізу лише принагідно. А саме в топоніміконі (і ширше — ономастиконі) «нового українського роману» відбита постмодерна маскарадність, іронія, травестійність та емоційна маркованість. Дослідження топонімів видається досить цікавим та актуальним, адже творення таких одиниць є творчим процесом, залежить від художнього задуму автора; топоніми визначають хронотоп твору, беруть активну участь у творенні образів, викликають певні асоціації, розвивають символічні значення. Тому вивчення онімії, і зокрема топонімії роману, є важливим для дослідження авторського ідіостилю письменника, особливостей мовної картини створеного ним світу.

Метою представленої розвідки є аналіз топонімікону роману «Рекреації» Ю. Андруховича, що скерований на з’ясування семантичної та функційної специфіки цього важливого розряду онімів як маркерів ідіостилю письменника.

Об’єктом дослідження став ономастикон роману «Рекреації», а предметом розгляду стали різноманітні розряди топонімів як структурні компоненти ідіолектного комплексу. При аналізі було застосовано описовий, статистичний методи, а також метод контекстуального аналізу.

З’ясовано, що топонімія в романі Ю. Андруховича становить солідний лексичний шар, має широкий діапазон дії в художньому тексті і визначається багатою символічною семантизацією внаслідок поширення конотативного значення топоні мів. Генеруючи нові значення пропріальної лексики, письменник розширює семантико-прагматичні параметри художнього тексту та доводить, що одиниці топонімійного простору мають невичерпні ресурси для розв’язання художніх завдань постмодернізму. Доведено, що топоніми у романі «Рекреації» виконують функцію не лише локально-темпорального ідентифікатора, а й певного символічного переосмислення. Результати дослідження топонімійного простору роману Ю. Андруховича показали, що завдяки високій активності і своєрідному «обігруванню» у тексті топоніми становлять важливий елемент ідіостилю письменника, його мовної палітри і виявляють при цьому власну манеру ономастичного письма автора, його постмодерні інтенції. Перспективним напрямком подальших досліджень убачаємо системний аналіз ономастичного коду українського постмодерного дискурсу.

АНТРОПОНІМНИЙ ПРОСТІР ДРАМАТИЧНОЇ КНИГИ «МАМИ» МАРІЇ МАТІОС

А. І. Вегеш — 2024-07-14

Стаття присвячена дослідженню антропонімного простору книги «Мами» Марії Матіос. Вивчення літературно-художніх антропонімів, які мають вплив на формування образів і визначають «обличчя» художнього твору, суттєво доповнює загальні уявлення про найменування.

Наша мета — проаналізувати антропонімний простір книги «Мами»; наше завдання — охарактеризувати літературно-художні антропоніми, об’єднуючи етимологію та авторську характеристику; визначити роль апелятивів у розкритті образів, звернути увагу на заголовок книги.

Об’єктом дослідження є літературно-художні антропоніми з книги «Мами» Марії Матіос. Предмет дослідження — інформаційне наповнення літературно-художніх антропонімів та заголовка книги «Мами» Марії Матіос. Методи дослідження: описовий метод і основні його прийоми: спостереження, інтерпретація та узагальнення, що дозволяє виявити, систематизувати й проаналізувати власні назви; контекстуальноінтерпретаційний метод застосовано для визначення конотативного навантаження літературно-художніх антропонімів; дистрибутивний аналіз допомагає виявити приховану оцінну інформацію в семантичній структурі онімів; метод етимологічного аналізу сприяє з’ясуванню доантропонімної семантики власних назв.

З’ясовано, що бібліонім Мами становить семантичне ядро тексту. Заголовок книги «Мами» акумулює розгортання сюжету разом з усіма літературними героями, стає символом.

Доведено, що літературно-художні антропоніми відіграють важливу роль у художньому тексті. Найменування головних героїв містять величезне інформаційне навантаження. Воно відчитується в доонімній семантиці антропоніма, в авторській характеристиці, увиразнюється цілою низкою різних конотацій. Назви для своїх героїв авторка бере з реальної антропонімії, тому ми зафіксували традиційні імена та прізвища, які характерні для гуцульської Буковини. Звернули увагу на мотиви утворення позивних українських воїнів, на роль апелятивів, на використання теонімів. Літературно-художні антропоніми книги «Мами» не тільки називають персонажів, але й характеризують їх.

Перспективою подальших розвідок є дослідження та порівняльна характеристика літературно-художніх антропонімів із романів «Черевички Божої Матері» Марії Матіос та «Між коханням і смертю» українського письменника Румунії Михайла Гафії Трайсти.

МЕРЕЖЕВІ ПСЕВДОНІМИ АВТОРІВ УКРАЇНСЬКИХ ФАНФІКІВ

О. П. Кадочнікова — 2024-07-14

Стаття присвячена системному дослідженню мережевих псевдонімів авторів нового жанру популярної культури — фанатської літератури (фанфіків). Огляд наукової літератури з досліджуваного питання виявив, що система віртуальної псевдонімії дедалі частіше привертає увагу лінгвістів, проте її теоретичне осмислення досі залишається дискусійним питанням і в українських, і в закордонних мовознавчих колах. На основі прагматично-комунікативного аналізу встановлено неспростовний зв’язок мережевих псевдонімів із персональною ідентичністю їх носіїв. З’ясовано, що мережеві автоніми творців фанатської літератури первинно призначені забезпечити членство особи у віртуальній спільноті, уможлививши реєстрацію на вебресурсі, а також виражають різні складники індивідуальної ідентичності автора: маркують особу як митця-аматора, виражають його ставлення до віртуальної спільноти і бачення свого місця в ній, акцентують певні особистісні характеристики. За принципами створення досліджувані власні назви значною мірою збігаються з традиційними мистецькими псевдонімами, при цьому виявляють і специфічні риси, пов’язані з посиленою увагою до візуальної форми імені, його довжини, вибором номінативних моделей, що зумовлено сформованими традиціями та наявними технічними обмеженнями у віртуальному середовищі.

Теоретичне обґрунтування феномену мережевої псевдонімії доповнено описом лінгвістичних ознак мережевих псевдонімів авторів фанфіків. Оскільки практичне опрацювання інтернет-псевдонімів так само вирізняється множинністю підходів до аналізу, здійснено спробу системного опису аналізованої групи самоназв, спираючись на такі критерії: мотивованість, спосіб творення, особливості структури та семантики.

Доведено, що номінативні тенденції в аналізованій спільноті хоч і спираються значною мірою на традиційні антропонімні формули, але при цьому тяжіють до максимальної формально-граматичної і семантичної диференціації твірних основ. Визначено, що в такий спосіб автори виявляють свій креативний потенціал, а їх псевдоніми засвідчують неоднорідність складу культурної спільноти. Мережеві псевдоніми користувачів українськомовного сегменту інтернету — строката і динамічна система, що визначає її перспективність для подальших досліджень.

ОЙКОНІМІКОН ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Т. І. Крупеньова — 2024-07-14

У статті проаналізовано семантичні особливості ойконімів драматургії Лесі Українки. Увагу зосереджено на тих конотаціях, яких ойконіми набувають у художньому мовленні Лесі Українки. Ойконіми, тобто власні назви населених пунктів, є історико-культурною спадщиною, оскільки відображають історичні події, побут, культуру народу, а також його звичаї та традиції. Семантичні, дериваційні та стилістичні особливості ойконімів залежать від індивідуальних характеристик автора твору, жанрової специфіки, часу створення, літературного напрямку та методу. Метою статті є аналіз функційного навантаження та семантичного наповнення ойконімів, які трапляються в драматичних творах Лесі Українки. Об’єктом дослідження є топонімна лексика в драматургії Лесі Українки, предметом — семантико-функційні особливості ойконімів як компонента художньо-образної системи твору. Під час нашого дослідження було використано низку методів, серед яких провідну роль має описовий метод (який було використано для аналізу фактичного матеріалу), метод кількісного підрахунку (для зазначення кількості ойконімів у художньому творі), елементи методу компонентного аналізу. Ойконімікон у художньому просторі драм Лесі Українки — дійовий, активний художній прийом, який ілюструє авторський голос, авторську концепцію персонажів і твору загалом, важливий чинник характеротворення і розвитку сюжету. І навіть відсутність ойконімів у контексті драми або її стишена функція стає проявленням і відтіненням того найважливішого, що вкладається драма тургом у художнє тло твору, допомагаючи виявити інші проблеми, які автор вважає надто важливими і заради яких в муках і знесилі народжує свої поетичні шедеври, яким судилася така непроста сценічна доля і які лише тепер по-справжньому прочитуються українським читачем. Подальшим напрямом нашої розвідки ми визначаємо семантичне дослідження ойконімії сучасних письменників.

НОВІ СМИСЛИ СТАЛИХ МЕДІЙНИХ ОНІМІВ ІЗ КОМПОНЕНТОМ НЕЗЛАМНИЙ

Д. Ю. Сизонов — 2024-07-14

Стаття присвячена аналізу смислового навантаження медійних онімів, актуалізованих в інфопросторі нового часу. На сьогодні домінантними в масовій комунікації стали словосполучення типу незламне місто, незламні люди, незламна країна та под., що набувають статусу семантично сконденсованих медійних онімів, а їхніми ознаками стають прецедентність, стійка відтворюваність, семантична цілісність. У зв’язку з тим, що ці одиниці є експресивно й емоційно забарвленими, то змінюється і їхній смисловий обшир. Метою статті є аналіз нових семантично конденсованих медійних онімів, що репрезентують у масовій свідомості концептуалізовані мовні явища з компонентом незламний, які можуть безкінечно утворюватися відповідно до фонових знань реципієнтів та смислових орієнтирів сучасного інфопростору: незламне місто (Київ, Одеса, Маріуполь, Харків та ін.), незламний мер (Віталій Кличко, Ігор Терехов, Віталій Кім та ін.), незламна країна (Україна, Ізраїль, Грузія та ін.), etc. Помічено, що ці одиниці наближаються за своєю структурою та семантикостилістичним потенціалом до медійних фразеологізмів, що вербалізують об’єктивну реальність та вживаються в комунікації у «спаяному» вигляді з кумулятивно-маніпулятивною метою. Доведено, що нові конструкції стають своєрідними смисловими тригерами медійних повідомлень у нових інформаційних реаліях: незламні воїни, незламні ірпінці, незламні полонені, незламні ЗСУ та ін. У статті звернено увагу і на універсалізацію онімів у медіапросторі: йдеться про використання смислоутворювального концепту INVINCIBILITY = незламний, непереможний, непереборний та ін., що використовується щодо України та українців в іноземній пресі. Спостережено, отже, формування нових когнітивних смислів медійними онімами, що породжені російсько-українською війною та є сегментом семіотичної системи глобалізованого інформаційного простору світу.

СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНИХ ПІКТОНІМІВ

Т. О. Хаджилій — 2024-07-14

Стаття присвячена вивченню структурних особливостей англомовних піктонімів — власних назв картин живопису. Піктонім — підвид імажоніма, який є підвидом артіоніма, який, у свою чергу, являється підвидом ідеоніма. Власні назви картин живопису є недостатньо дослідженою областю ономастики, яка привертає до себе увагу багатьох науковців, адже пропріативи відіграють важливу роль в духовному розвитку суспільства та мають свої унікальні особливості, що відрізняє їх з-поміж інших онімів. Метою статті є структурний поділ англомовних піктонімів. Об’єктом даного дослідження послугували англомовні піктоніми. Предметом дослідження є особливості структурної будови англомовних піктонімів. Матеріалом дослідження слугує вибірка 500 англомовних піктонімів з каталогів Національної галереї, розташованої у Лондоні, Королівської галереї, локація якої знаходиться у Букінгемському палаці (Лондон), музею Вікторії й Альберта (Лондон), Національної галереї мистецтв, розміщеної у Вашингтоні, Єльського центру британського мистецтва в центрі Нью-Гейвена, штат Коннектикут, та мистецьких сайтів. Під час дослідження було використано описовий метод для аналізу фактичного матеріалу, а також статистичний метод для підрахунку кількості проаналізованих англомовних піктонімів. Взявши за основу загальну класифікацію М. М. Торчинського, піктоніми було поділено за трьома групами: прості, складні та складені. З’ясовано, що переважна більшість проаналізованих одиниць відноситься до складеного типу та за структурою представляють групу словосполучень. Далі за кількісним показником ідуть фрази, комбіновані абревіатури, словосполуки та речення. Меншу кількість становлять прості піктоніми з яких виокремлено за структурними особливостями афіксальні та безафіксні. Найменшу частину складають складні назви, з-поміж яких можна визначити наявність власне композитів, афіксальних композитів та скорочень.

НОВА ПАРАДИГМА КОРПУСНОГО АНАЛІЗУ ГАЗЕТНИХ СТАТЕЙ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ

Ю. І. Демʼянчук — 2024-07-14

Стаття присвячена вивченню корпусу газетних статей The Guardian, The Washington Post, The New York Times та виявленню сучасних методик корпусного аналізу.

Наголошено, що корпуснокерований підхід є релевантним для удосконалення технології балансування корпусу текстів. Такий підхід вирізняється способами представлення корпусних даних, уніфікацією декодованої інформації. Із цією метою проаналізовано новини, репортажі на міжнародні теми, що висвітлюють політичну стратегію низки країн в контексті російсько-української війни.

Зауважено, що для розуміння сутності визначеної проблематики важливим було окреслити специфіку вивчення мовних патернів воєнно-політичного спрямування у межах корпуснокерованого підходу. У процесі дослідження з’ясовано, що масив різнотипних даних здатний впливати на формування оточення мовних конструкцій, що роз’яснюють ймовірнісні варіації моделей мовної сист;еми у текстових вимірах. У статті розглянуто випадкові лінії конкордансу, виокремлено найчастотніші одиниці публіцистичної системи мови, які розкривають мовні зміни в період війни. Окрім того, у науковій праці визначено кінцеві змінні в статистичних моделях, домінантно-семантичні позиції мовних конструкцій та виявлено їх лінгвістичний потенціал, статус і функції у корпусі. На додачу, обґрунтовано важливість використання технології Text Mining, тесту ANNOVA, програмного забезпечення Cortical.io. під час обробки масиву даних.

Резюмовано, що нова парадигма корпусного аналізу полягає в удосконаленні методики корпусного аналізу — визначенні атрибуції текстів, ієрархічного розподілу, встановлення статистично значущих відмінностей між середніми значеннями змінних методом дисперсійного аналізу.

Результати проведеного дослідження уможливлюють висновувати, що механізм опрацювання текстів публіцистичного стилю мовлення відіграє важливу роль у розвитку нової парадигми корпусного аналізу.

КОГНІТИВНА МЕТОДИКА НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

С. В. Дмитрієв — 2024-07-14

Стаття досліджує теоретичні засади когнітивного підходу до навчання української мови в контексті Нової української школи (НУШ). Актуальність теми дослідження полягає в перевагах цього підходу при формуванні навичок критичного мислення, творчості, емоційного інтелекту та розуміння глобального взаємозв’язку мовних та національно-культурних парадигм здобувачами освіти. Розвиток сучасної методики навчання української мови у школі вимагає залучення до процесу навчання новітніх досягнень вітчизняної лінгвістичної думки. Активний розвиток когнітивного напряму в українському мовознавстві кінця 20 — початку 21 століття знайшов своє місце й у новітніх технологіях навчання лінгвістичних дисциплін у школі. Окремо розглядаються питання адаптації інструментів когнітивної лінгвістики до потреб навчання української мови на різних освітніх рівнях. Важливими є студії моделювання навчально-виховних ситуацій, що ілюструють глибину та актуальність аналізованої проблеми.

Метою дослідження є розкриття базових теоретичних засад когнітивної методики навчання української мови, а також конкретизація й визначення сфер її практичного застосування в умовах НУШ.

У роботі використано такі основні методи дослідження: метод змістового аналізу науково-теоретичних концепцій, метод аналізу та моделювання навчально-виховних ситуацій, метод системного аналізу.

Об’єктом дослідження обрано методику навчання української мови, а предметом — інструменти та засоби дослідження когнітивної лінгвістики в системі мовної освіти здобувачів освіти.

Когнітивний підхід до навчання української мови в контексті НУШ є перспективним напрямом сучасної лінгводидактики, що має потенціал підвищити якість мовної освіти та сприяти розвитку критичного мислення, творчості, емоційного інтелекту та розуміння глобального взаємозв’язку мовних та національно-культурних парадигм в учнів.

СЕМАНТИЧНИЙ ПРОСТІР УНІВЕРСАЛЬНОГО МОРАЛЬНО-ЕТИЧНОГО КОНЦЕПТУ ЖАЛІСТЬ

Н. М. Філіппова — 2024-07-14

Стаття присвячена дослідженню концепту ЖАЛІСТЬ в українській і англійській мовах, що досить актуально для сучасної політичної, економічної, соціальної, освітянської ситуації в Україні, оскільки ЖАЛІСТЬ виявляється універсальним, морально-етичним концептом емоції, яка у часи повномасштабної інформаційної війни застосовується як елемент професійної пропаганди у вигляді спеціальних форматів, засобів, технологій соціально-політичного впливу на існуючу систему суспільно-політичних поглядів і світогляду людей. Концепт обрано як основну одиницю аналізу, оскільки він як оперативна одиниця пам’яті, ментальна сутність, результат об’єктивації знання функціонально пов’язаний з особливостями національно-обумовленого контексту і конкретними умовами життя суспільства, а тому він може актуалізувати або змінювати свій семантичний потенціал відповідно до існуючих ціннісних пріоритетів на певному етапі розвитку суспільства і таким чином впливати або навіть маніпулювати його представниками. Порівняння семантичного простору універсального морально-етичного концепту ЖАЛІСТЬ в українській і англійській мовах виявило, що в обох мовах ця ментальна одиниця визначається як важлива у парадигмі моралі та етики, оскільки пов’язана із базовою моральною антитезою «добро / зло», але в українській мові він більше співвідноситься з емоційними ознаками морально-цінісного відношення як до суб’єктів, так і до об’єктів, імпліцитно враховує бажання любові, блага для інших і навіть потенційно пов’язаний із совістю, справедливістю, емпатією, а в англійській мові він пов’язаний не тільки із спонтанною ірраціональною емоційною реакцією на нещастя інших, необхідністю співчуття і з раціональним, прагматичним розумінням обов’язковості такої реакції і прийняттям рішення про надання допомоги. Результати розвідки можуть виявитися корисними для викладання курсів семіотики, когнітивної лінгвістики або PR-технологій.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ПОЛЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ «УКРАЇНА» В ПІСЕННОМУ ДИСКУРСІ ПЕРІОДУ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

І. Є. Кодиш — 2024-07-14

У пропонованій статті ми звертаємося до одного з напрямів сучасних мовознавчих досліджень — когнітивної лінгвістики. Мета дослідження полягає у виявленні та аналізі мовних засобів репрезентації лексико-семантичного поля концептосфери “УКРАЇНА” на матеріалі пісенного дискурсу періоду російсько-української війни. Об’єктом дослідження стала концептосфера «УКРАЇНА», предметом дослідження — лексикосемантичне поле концептосфери «УКРАЇНА» в україномовному пісенному дискурсі. Для досягнення поставленої мети в роботі використано методику лінгвоконцептологічного та контекстуального аналізу текстів, а також метод польового моделювання.

На матеріалі 218 лексичних одиниць із текстів 20 українських пісень виокремлено три структурні сегменти лексико-семантичних полів концептосфери «УКРАЇНА»: «УКРАЇНА — ПРОСТІР», «УКРАЇНА — ДУХОВНІ ЦІННОСТІ», «УКРАЇНА — ВІЙНА». У кожному ЛСП виділено лексико-семантичні групи, найбільшими з яких виявились ЛСГ “Маркери консолідації УКРАЇНИ” (наявна у 16% концептів концептосфери Україна) та ЛСГ “Захисник” (наявна у 26% концептів концептосфери Україна). Визначено ядерно-периферійну організацію основних складників концептосфери «УКРАЇНА» в пісенному дискурсі 2022-2024 років: ядро утворюють лексеми «МАТИ» та «ЗВИТЯГА ВОЇНІВ».

Результати проведеного дослідження дають підставу стверджувати, що багатовимірна семантика концептосфери «УКРАЇНА» репрезентується через значну кількість компонентів, що змінюються разом з трансформацією свідомості суспільства. У часи страшної загрози знищення українського народу, його мови та культури спостерігається трансформація в структурі ядра концептосфери «УКРАЇНА»: від понятійно-ціннісних до ціннісно-перцептивних концептів. У концептосфері “УКРАЇНА” стабільно актуалізується семантичне значення “країна”, “самостійна держава”, але внаслідок змін у свідомості суспільства концептосфера набуває нових змістів: Україна як особливий спосіб буття; Україна як сакральний простір, Україна як метафізична персона — «НЕНЬКА». Реальність російсько-української війни зумовила появу нових лексико-семантичних ознак у складі концептосфери “УКРАЇНА”: УКРАЇНА — НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ; УКРАЇНА — СИНОНІМ ДО СЛОВА ВОЛЯ; УКРАЇНА — ЄДНІСТЬ, ПОБРАТИМСТВО; УКРАЇНА — ПЕРЕМОГА.

Перспективність обраної теми полягає в подальшому дослідженні лексико-семантичного поля концептосфери «УКРАЇНА» в українському пісенному дискурсі, враховуючи, що пісня — важливий складник культури будь-якого етносу є одним з найпотужніших чинників глобальних процесів у їх історичному, культурному, лінгвістичному вимірі. Концептосфера як когнітивна структура знань людини про світ характеризується особливою динамічністю, тому що кожний історичний період у житті народу вносить відповідні зміни до її будови. Саме тому кількість лексико-семантичних полів концептосфери “УКРАЇНА” може бути змінена й доповнена.

МОВНА КАТЕГОРІЯ ОЦІНКИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРИСТИКА В УКРАЇНСЬКИХ ЗМІ

Д. С. Кривенченко — 2024-07-14

Статтю присвячено характеристиці та витлумаченню лінгвістичної категорії оцінки, її сутності та основним властивостям на матеріалі сучасних мас-медійних текстів.

Неоднозначність тлумачення науковцями природи оцінки як складного багатоаспектного лінгвокультурного та лінгвопрагматичного феномена з подвійною природою — мовною і мисленнєвою, вимагає розглянути особливості мовної категорії оцінки як аксіологічного компонента семантики слів.

Метою статті є з’ясування природи оцінного значення та його специфіки в системі мови. Об’єкт дослідження — мовна категорія оцінки в конфліктогенних текстах, а предметом є мовні засоби вираження категорії оцінки в сучасному дискурсі ЗМІ.

Ми розуміємо під оцінкою закріплений вербально у значенні різнорідних мовних одиниць, об’єднаних оцінною семантикою, результат діяльності мовця щодо предмета мовлення, що виражає позитивне або негативне ставлення до нього відповідно до наявної ідеальної моделі світу та який має на меті викликати у адресата повідомлення прогнозовану мовцем реакцію. Оцінні значення виражаються на всіх мовних рівнях: на лексичному, синтаксичному та фонетичному. Оцінка виконує когнітивну (пізнавальну) та комунікативно-прагматичну й лінгвокультурну функції, вона формує уявлення про цінності або антицінності. Набір цінностей відбиває ієрархічна шкала, у якій представлена духовна культура певного суспільства. Обґрунтовано, що мовна категорія оцінки є засобом усвідомлення позитивної чи негативної значущості результатів діяльності людини для задоволення її об’єктивно зумовлених потреб та інтересів. Встановлено, що оцінка, пов’язана експліцитно або імпліцитно з порівнянням, завжди містить суб’єктивний (модальна оцінна рамка) та об’єктивний (дескриптивний, ознаковий) компоненти, які взаємодіють між собою.