Записки з українського мовознавства

ПРИКМЕТНИК ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТ КАТЕГОРІЇ ОЦІНКИ В УКРАЇНСЬКІЙ І АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ

О. В. Ковтун — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексний аналіз нестандартних форм ступенів порівняння прикметників в українській та англійській мовах з акцентом на їхню оцінну функцію та відхилення від нормативних граматичних моделей. У межах традиційної граматики прийнято чітко визначені способи творення вищого й найвищого ступенів порівняння, проте сучасна мовна практика засвідчує зростаючу тенденцію до використання інноваційних, структурно нестандартних порівняльних форм. Найчастіше такі форми трапляються в рекламному, розмовному та художньому дискурсах, де порушення граматичних норм виправдане комунікативною метою — приверненням уваги, створенням експресивного ефекту або стилістичної виразності. В основі дослідження лежить корпусно-орієнтований підхід, що дав змогу на основі репрезентативної вибірки автентичних текстів простежити особливості вживання нестандартних порівняльних конструкцій, виявити закономірності їх функціювання та здійснити кількісно-якісний аналіз їхнього оцінного потенціалу. З’ясовано, що як в українській, так і в англійській мовах переважають конструкції з позитивною оцінкою (англійська мова — 78,5%, українська — 80,2%), які найбільш активно функціюють у рекламному дискурсі, спрямованому на створення привабливого образу товару або послуги. Водночас виявлено суттєві міжмовні відмінності: англійська мова характеризується вищим ступенем граматичної гнучкості й лояльності до відхилень від нормативної моделі, тоді як українська мова демонструє обережніше ставлення до новацій, допускаючи їх здебільшого в межах експресивного та комерційного мовлення. З’ясовано, що нестандартні форми ступенів порівняння виконують низку прагматичних і стилістичних функцій, серед яких домінують гіперболізація, риторичне підсилення, стилістична інтенсифікація й формування брендової ідентичності. Одержані результати є важливими для розвитку контрастивної граматики, граматики оцінки, а також прикладних галузей мовознавства, зокрема комп’ютерної лінгвістики й оброблення природної мови. Запропоновані спостереження можуть бути використані у розробленні алгоритмів автоматичного виявлення й інтерпретації оціночних висловлень, зокрема у сфері аналізу тональності тексту, створення рекламних повідомлень, інтерфейсів взаємодії «людина — машина» та інших систем, що передбачають обробку неформального мовлення.

УКРАЇНСЬКІ РЕФЛЕКСИ ДАВНЬОГО СУФІКСА -J(Ь) У ПРІЗВИЩАХ РІВНЕНЩИНИ

С. В. Шийка — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано особливості формування і розвитку прізвищевої системи назв Рівненщини з українськими рефлексами -ай, -ей, -ій давнього суфікса -j(ь). Об’єктом дослідження обрано українські рефлекси -ай, -ей, -ій давнього суфікса -j(ь), предметом дослідження стали ці морфеми в прізвищах Рівненщини. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні дедуктивної та індуктивної філософських практик наукового пізнання, синергетичному поєднанні методів: описового, узагальнення і систематизації, порівняльно-історичного та лінгвістичного аналізу. Джерельною базою дослідження послужили антропоніми, вилучені з літописних та архівних джерел, наукових та науково-популярних праць, відомостей інтернет-мережі.

В ході дослідження уточнено, що афікс має індоєвропейські витоки й активно використовувався в праслов’янській мові для творення присвійних прикметників, віддієслівних форм та іменників. В антропонімії широко представлені його варіанти в говіркових формах імен, індивідуальних прізвиськах та прізвищах. Українські форманти -ай, -ей, -ій поліфункціональні. Вони передають як суб’єктивну оцінку іронії, згрубілості, демінутивності, фамільярності, так і вказують на патронімну залежність.

На території історичної Рівненщини прізвищеві назви з формантами -ай, -ей, -ій фіксуються з ХVІ ст. Їх відсоток серед сучасних прізвищ становить: на -ай ‒ 0,4%, на -ей ‒ 0,3%, на -ій ‒ 0,5%, що синхронізується із показниками сусідніх українських територій та сучасних польських прізвищ. За семантикою твірних основ це відантропонімні та відапелятивні утворення. Перші з них утворюються лексико-семантичним або морфологічним способами від особових імен, індивідуальних прізвиськ та прізвищ, другі ‒ є результатом доєднання словотворчих суфіксів -ай, -ей, -ій до іменникових, прикметникових, дієслівних та ін. твірних основ.

Перспективи подальших наукових розвідок пов’язуємо з практикою використання отриманих результатів й апробованої методики дослідження в процесі системного аналізу інших тематичних національних чи територіальних груп прізвищ.

ОНІМИ ЯК ОБРАЗОТВОРЧИЙ КОМПОНЕНТ У ПУБЛІЦИСТИЦІ УЛАСА САМЧУКА (до 120-річчя від дня народження Уласа Самчука)

Т. П. Вільчинська, Г. В. Бачинська — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу онімів у публіцистиці Уласа Самчука. Виконана на матеріалі книги спогадів «На білому коні», виданої в серії «Бронебійна публіцистика». З огляду на те, що ім’я У. Самчука тривалий час замовчувалося, а його твори залишалися малодослідженими, насамперед у мовознавчому аспекті, запропонована теми є актуальною і своєчасною. Характеристика онімікону в публіцистиці У. Самчука, з одного боку, сприятиме вивченню особливостей літературної ономастики загалом, а з іншого — поглибить розуміння процесів образотворення у творах письменника. Метою наукової розвідки було з’ясувати специфіку онімів як яскравого мовно-виражального засобу в публіцистичній спадщині У. Самчука. Отже, об’єктом аналізу стали оніми як компонент ономастичного простору, а предметом — специфіка їх лінгвалізації у публіцистичному тексті. У статті віддаємо перевагу функційно-стилістичному підходу до вивчення засобів художньої ономастики. Загалом під час дослідження було розглянуто різні види онімів, органічно вплетені автором у канву його текстів, як-от: топоніми, хорононіми, ергоніми, ідеоніми та ін. Спираючись на праці Д. Бучка, В. Калінкіна, О. та Ю. Карпенків, М. Торчинського та ін., було систематизовано власні назви в аналізованому тексті та встановлено їхнє функціональне навантаження. Виявлено основні функції онімів у публіцистичній творчості У. Самчука, серед яких насамперед номінативна, інформативна та ідеологічна, а також оцінна, естетична, експресивна, що дає змогу вважати власні назви важливим стилетвірним компонентом у публіцистиці письменника. З’ясовано, що оніми становлять не лише вагомий відсоток лексичних одиниць у творі, а й демонструють інтелектуальний потенціал письменника, його загальну ерудицію, рівень освіченості. Усе це дає підстави стверджувати, що оніми є релевантною ознакою ідіостилю письменника в автобіографічній публіцистиці, яскравим образотворчим компонентом у його текстах. Перспективи подібних наукових розвідок вбачаємо в подальшому студіюванні онімів в інших творах У. Самчука, причому не тільки в аспекті літературної ономастики, а й когнітивної з урахуванням процесів концептуалізації та категоризації.

АСОЦІАТИВНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ: ЯДРО ТА ПЕРИФЕРІЙНА ЗОНА СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ НЕПРОЗОРОЇ СЕМАНТИКИ

М. Л. Дружинець — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена вивченню асоціативного поля сучасних українських прізвищ непозорої семантики. Мета розвідки — дослідити сучасні прізвища непрозорої семантики в асоціативному аспекті, обґрунтувати стан та особливості прізвищевої системи на сучасному етапі розвитку. Завдання дослідження: а) висвітлити сутність та різновиди асоціативного експерименту; 2) проаналізувати особливості сприйняття сучасних прізвищ непрозорої семантики, провівши вільний асоціативний експеримент; 3) окреслити асоціативне поле досліджуваних прізвищ, вказавши ядро, ближню та далеку периферії. Об’єктом дослідження є сучасні прізвища непрозорої семантики. Предметом дослідження — асоціативні параметри досліджених прізвищ. Джерельною базою дослідження послугували реальні списки прізвищ здобувачів спеціалізації «Українська мова та література» філологічного факультету ОНУ імені І. І. Мечникова. Реципієнтами для вільного асоціативного експерименту стали 30 осіб, з них 20 жінок та 10 чоловіків у віковій категорії від 18 до 77 років.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше окреслено асоціативне поле сучасних прізвищ непрозорої семантики, виокремлено їх ядро, далеку та ближню периферії.

Таким чином, у результаті дослідження встановлено, що структура кожного асоціативного поля слів-стимулів сучасних прізвищ непрозорої семантики досить неоднорідна. Одні стимули мають достатньо впорядковані асоціативні поля, інші — розмиті та неоднорідні. В асоціативному полі деяких стимулів відсутні ядрові реакції, що свідчить про несформованість асоціативного значення; більшість реакцій знаходиться в зоні далекої периферії. Периферія завжди вказує на вияви індивідуального в асоціативному полі, є структурним компонентом значення. Індивідуальні реакції можуть стати ядром асоціативного значення, демонструють різнобічне бачення та сприймання українцями того чи іншого поняття. Безперечно, на асоціації, які виникають на прізвища непрозорої семантики, за результатами нашого соцопитування, впливають вік, стать, професія респондентів.

ІМАЖОНІМИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТИ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО

А. П. Романченко — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Мета дослідження — з’ясувати особливості вербально-семантичного, лінгвокогнітивного, емоційно-афективного рівнів мовної особистості М. Примаченко. Для досягнення мети необхідно розв’язати такі основні завдання: кваліфікувати основні жанри картин, теми та проблеми, що їх висвітлювала авторка; схарактеризувати імажоніми за образно-семантичним й емоційно-оцінним критеріями.

Обʼєктом дослідження є імажоніми М. Примаченко, а предметом — їхні семантичні та лінгвокогнітивні параметри. Фактичним матеріалом послугували 211 назв картин образотворчого мистецтва. У роботі використано такі методи дослідження: індукція та дедукція залучені для вивчення мовленнєвої поведінки авторки; компонентний аналіз уможливив дослідження семантичних компонентів імажонімів; контекстуально-інтерпретаційний метод сприяв встановленню особливостей номінування картин; кількісні підрахунки дали змогу визначити частотність основних лексичних складників імажонімів.

Образно-семантичне класифікування імажонімів як фрагмент аналізу вербально-семантичного рівня мовної особистості уможливило їхній поділ з огляду на пряме, переносне та переосмислене значення й сприяло з’ясуванню потреби вдаватися до метафоричних назв. Лінгвокогнітивний рівень мовної особистості М. Примаченко відбив фольклорно-міфічний, поетично-алегоричний, морально-філософський та національно-культурний складники її індивідуальної картини світу. Аналіз емоційно-афективного рівня мовної особистості авторки забезпечив поділ назв картин на імажоніми-емоції, імажоніми-побажання/вітання, імажоніми-ностальгізми, імажоніми-іронізми, імажоніми-пошанування, що маніфестують особливості її емоцій та почуттів.

Перспективи дослідження вбачаємо у висвітленні лінгвокультурологійного аспекту назв картин та в зіставленні їхньої специфіки з імажонімами інших майстрів.

ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІ АНТРОПОНІМИ ЯК ЗАСОБИ ХАРАКТЕРИСТИКИ ГЕРОЇВ РОМАНУ «ДВА ПАСИНКИ МИТРОПОЛИТА» ВЛАДИСЛАВА ІВЧЕНКА

А. І. Вегеш — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Наукова розвідка присвячена комплексному аналізу літературно-художніх антропонімів із роману «Два пасинки митрополита» В. Івченка. Одним із завдань літературної ономастики є пошук та аргументовані інтерпретації ролі літературно-художніх антропонімів у творах сучасних авторів. Проза Владислава Івченка, на жаль, залишається недостатньо вивченою, тому дослідження найменувань персонажів його творів є актуальним.

Наша мета — дослідити літературно-художні антропоніми, які функціонують на сторінках роману «Два пасинки митрополита» В. Івченка; завдання — описати літературно-художні антропоніми, довести, що вони є засобами характеристики героїв. Об’єктом дослідження є назви героїв із роману «Два пасинки митрополита» В. Івченка. Предмет дослідження — інформаційне наповнення літературно-художніх антропонімів цього роману. Застосовано такі методи: описовий, контекстуально-інтерпретаційний, дистрибутивний, етимологічного аналізу.

Доведено, що літературно-художні антропоніми роману не тільки несуть важливу інформацію, характеризують персонажів, але й відображають світогляд автора, стають вагомим засобом відтворення національної традиції, формують свідомість українців. Автор постмодерно підходить до цього питання: на основі реального антропонімікону творить нове, непередбачуване, постійно експериментує. З’ясовано, що найменування Андрей Шептицький стало символом сили, незламності, «скелею духу і віри». У часи національних випробувань духовним наставником українського народу, Князем Української Церкви залишається світла постать та величне ім’я митрополита Андрея Шептицького. Оригінальний підхід В. Івченка до вибору назв своїм персонажам «забезпечує непересічну та художню вартість літературно-художніх антропонімів».

Наше дослідження суттєво доповнить загальне уявлення про антропоніми як базові складники онімної системи, стане ключем до розуміння культурно-історичного контексту українських найменувань. Перспективою подальших досліджень вбачаємо аналіз та порівняльну характеристику назв персонажів творів сучасних авторів.

СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНОТАТИВНИХ ТОПОНІМІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Л. І. Стрій, Г. В. Сеник — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто способи творення неофіційних тополексем, їхнє конотативне значення та стилістичне забарвлення. Метою дослідження є структурно-семантичний аналіз конотативних топонімів загального узусу і молодіжного сленгу, що функціонують в інтернет-комунікації та в інших формах неофіційного спілкування, а також відображені в словниках жаргонної лексики і молодіжного сленгу. За семантикою всі неофіційні, у тому числі й молодіжні, еквіваленти офіційних назв міст є експресивно насиченими, нетривіальними, такими, що мають у своїй семантиці конотації різного значення. За структурою вони можуть бути однослівними, складними або ускладненими словосполученнями: Лохнеса, Чорноморська Пальміра, перлина біля моря (Одеса). Більшість із неоднослівних номінацій, а саме перифраз, позитивно характеризує ці топооб’єкти, підкреслюючи сталі або індивідуально виділені когнітивні ознаки. Конотація подекуди характеризує й офіційні назви українських міст і сіл: Бовдури, Крижопіль, Зачепилівка та ін. Найактивнішим способом творення конотативних неофіційних тополексем, зокрема топосленгізмів, виявився спосіб скорочення — відтинання частини слова, скорочення за абревіатурним типом, буквена абревіація: Крам (Краматорськ), Херс (Херсон), Хмель (Хмельницьк), Фриско (Івано-Франківськ), ЗП (Запоріжжя). Сленгові молодіжні назви треба сприймати на тлі «базових» офіційних назв як експресивно-оцінні або словесно-ігрові їхні еквіваленти із зниженим (частіше) соціально-мовленнєвим статусом. Значну роль у словотворі відіграють топоформанти -к/-івк(а), -ах(а), суфіксоїд -сіті: Македонівка (Макіївка), Констаха (Костянтинівка), Кривбассіті (Кривий Ріг). Гумористично-іронічного ефекту, «сміхового оприлюднення світу», характерного більшою мірою для молодіжного сленгу, досягають деривати, для яких моделлю слугують іноземні топоніми, що називають величні, всесвітньовідомі, ідеальні (на думку номінатора) заморські мегаполіси: Криво-де-Жанейро (Кривий Ріг), Ріо-де-Житомир, Сан-Харцизько, Волна-Вегас (Волноваха), Х’юстон (Донецьк). Важливою рисою неофіційних тополексем є створення семантико-стилістичних парадигм, синонімічних рядів, котрі досягають інколи значної кількості; що віддзеркалює системну організацію цього ономастичного простору. Усе зазначене свідчить про неосяжні словотвірні можливості української мови в царині конотативних тополексем.

МОДЕЛЬ АНАЛІЗУ АНТРОПОНІМІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

О. В. Чорноус — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття має на меті виявити особливості сприймання антропонімів у мовній свідомості носіїв мови та проаналізувати чинники, що впливають на функціювання імен у комунікативному, соціальному та культурному просторі. Об’єктом дослідження послугували антропоніми як одиниці ономастичної лексики, предметом дослідження — процес сприймання, розуміння та використання антропонімів у різних соціо-комунікативних ситуаціях. Для реалізації поставленої мети використано такі методи, як порівняльний, описовий, інтерпретаційний аналіз, контент-аналіз. Наукова новизна роботи полягає в міждисциплінарному підході до аналізу антропонімів на перетині мовознавства, психології та соціальної комунікації.

У науковій розвідці окреслено теоретичні основи сприймання з урахуванням, проаналізовано термінологічну варіативність у вживанні понять «сприймання», «сприйняття», «перцепція», «відчуття» та «розуміння», описано модель аналізу антропонімів крізь призму психологічних процесів: фізичного зчитування, сприймання, когнітивної інтерпретації та оцінки. Особливу увагу звернуто на поняття соціальної перцепції: наведено словникові тлумачення, схарактеризовано основні форми. Більш докладно розглянуто категорії самоконцепції, сприймання інших і управління враженням, наведено приклади з мовної практики, зокрема фрагменти дописів у соціальних мережах, які ілюструють варіанти використання антропонімної формули мовцем з урахуванням того, як він «бачить» себе, свого співрозмовника, який образ прагне створити.

У досліджені акцентовано, що залучення такого підходу дало змогу довести, що антропоніми є важливими елементами соціальної взаємодії, які формують і транслюють уявлення про особу. Запропонований міждисциплінарний підхід поглиблює розуміння ролі власних назв людей у комунікативній практиці та демонструє перспективи для подальших ономастичних досліджень.

ІСТЕРОЇДНА ОСОБИСТІСТЬ АВТОРА УКРАЇНСЬКОГО ПУБЛІЦИСТИЧНОГО КІНО: НЕЙРОЛІНГВІСТИКА КОМУНІКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

О. В. Гогоренко — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Статтю присвячено проблемі визначення стилю комунікативної поведінки авторів українського публіцистичного кіно, належних за профайлінговою класифікацією до істероїдного типу, з урахуванням нейролінгвістичних потенцій.

У статті деталізовано сутність поняття «істероїдна особистість» у парадигмі профайлінгу й акцентовано на провідних зовнішніх рисах таких особистостей, серед яких яскравість, контрастність, модність, трендність, наявність театральної жестикуляції, театральні гримаси, театральні інтонації, а також здатність до фантазування, егоцентризм та емоційність.

Презентовано масив вербальних і невербальних маркерів у комунікативній поведінці авторів публіцистичного кіно істероїдного типу. В межах першої групи зафіксовано вживання вигуків, особових займенників, повторів, фразеологізмів, неологізмів, пейоративної, інвективної та іншомовної лексики, де домінантні позиції посів лексичний рівень об’єктивації. До другої групи ввійшли широкі, картинні жести, акцентовані пози та яскравий дрес-код, а також і схильність до зміни образів у кадрі, причому останні два інструменти стали найбільш характерними для істероїдів у публіцистичному кіно й часто використовуваними ними.

Встановлено набір актуальних для авторів публіцистичного кіно істероїдного типу інструментів впливовості. Помічено, що вербальні та невербальні маркери їхньої комунікативної поведінки здебільшого генерують Мілтон-модельні процеси викривлення (пресупозиції), запускають метапрограми активної мотивації (особовий займенник першої особи однини з поєднанням дієслів активного стану) й техніку переривання патерну (трансформація фразеологізмів).

Вищезазначені факти є результатом синтезування гіпостасів нейролінгвістики, нейролінгвістичного програмування (Мілтон-модельні процеси та метапрограми) та профайлінгу, зокрема методики «7 радикалів».

ІМПЛІКАТИВНА АРГУМЕНТАЦІЯ В ПРОМОВАХ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО

Є. В. Джиджора — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена імплікативній аргументації в політичній риториці Президента України В. Зеленського. Метою публікації є виявлення видів імплікативної аргументації у виступах українського Президента. Об’єктом вивчення виступають міжнародні та внутрішні відеозвернення В. Зеленського упродовж перших місяців повномасштабного російського вторгнення в 2022 році. А предметом — види імплікативних суджень в аргументаційній частині виступу. Імплікація представляє собою логічну операцію утворення складного умовного судження внаслідок поєднання двох простих висловлювань, де одне виступає причиною, а друге — наслідком. Традиційна логічна схема імплікативного судження — «якщо…, то…». У ході дослідження виявлено два різновиди причинно-наслідкових суджень в риториці В. Зеленського. У своїй аргументації український Президент застосовує умовно-стверджувальну та умовно-заперечну імплікацію. Умовно-стверджувальна імплікація може бути побудована за традиційною логічною схемою «якщо…, то…». Однак в деяких випадках Президент трансформує її в ситуативні варіанти: «що швидше…, то швидше…», «що довше…, то більше…», «що швидше…, то краще…», «що раніше…, то вигідніше…». Теж саме спостерігається і з умовно-заперечною імплікацією. Традиційна амбівалентна схема «якщо не…, то…» / «якщо…, то не…» у В. Зеленського може трансформуватися в «краще зараз…, ніж потім…», «якби…, то не…». Характерно, що в деяких промовах Президента Зеленського умовно-стверджувальна імплікація поєднується з умовно-заперечною. Це свідчить про використання оратором широкого діапазону імплікативних способів побудови риторичної аргументації.

СУЧАСНІ ВІЙСЬКОВІ ІПСО: КОМУНІКАТИВНА ТИПОЛОГІЯ

A. В. Кениз, В. Ф. Кениз — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Метою статті є деталізація та ілюстрація основних технологій ІПСО, що використовуються в сучасному інформаційному полі, з дослідженням специфіки реалізації патогенності в ІПСО-дискурсі як об’єктом та ключових комунікативних характеристиках аналізованих дискурсів, що дають змогу диференціювати їх на певні типи, як предметом дослідження. Традиційно патогенні тексти, які є основою будь-якого ІПСО, оскільки є його вербальною, комунікативною репрезентацією, поділяються на ті, що сприяють поширенню насильства (настанова на маніпулювання негативними емоціями, доведена до максимуму), порнографії (настанова на маніпулювання позитивними емоціями, доведена до максимуму) та тексти тоталітарної ідеології і пропаганди в масовій комунікації. Перші два типи є очевидно патогенними і прямо заборонені чинним законодавством, тоді як третій тип патогенних текстів досить складно віднести до категорії власне незаконних. Зазвичай саме третій тип використовується в парадигмі ІПСО через невизначеність його правового статусу (що дозволяє легко впроваджувати його в публічні комунікації). Ретельний лінгвістичний аналіз понад 5 000 патогенних дискурсів дозволив розділити ІПСО-дискурси на основні типи відповідно до використовуваних прийомів. У цій статті ми маємо на меті виокремити основні види ІПСО, які російська пропаганда постійно використовувала ще до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, але з того часу безпрецедентно активізувалася, щоб дестабілізувати інформаційне поле в Україні та створити безпрецедентну напругу в суспільстві, а також відбілити власні воєнні злочини, попри те, що вони зафіксовані та задокументовані низкою авторитетних світових інституцій. Охарактеризовано такі техніки ІПСО, виходячи з їхніх комунікативних особливостей: «золота рибка», рефреймінг, «веселі картинки», маніпуляція офіційними документами, клікбейт, інформаційне алібі, демонізація, полювання на відьом — з наведенням відповідних прикладів. Представивши та проілюструвавши найпоширеніші техніки ІПСО, можна стверджувати, що виокремлення найпоширеніших типів ІПСО допоможе розробити способи протидії їм, а отже, дозволить зменшити або навіть повністю нейтралізувати шкідливий вплив вихідного патогенного масиву.

НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНА ПРИРОДА ГУСТАТОРНИХ ПРЕДИКАТІВ

Т. Ю. Ковалевська, Ю. В. Швець — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Мета дослідження — визначення нейролінгвістичної природи густаторних предикатів як актуальних маркерів впливового потенціалу текстових площих. Для досягнення поставленої мети вирішено такі завдання: описано явище нейролінгвістичної предикатності; доведено предикатну маркованість густаторної лексики; пояснено нейролінгвістичну специфіку густативів; схарактеризовано їхню роль у формуванні впливової експансії.

Обʼєктом пропонованої статті є густаторна лексика, предметом — її нейролінгвістична специфіка. Джерельну базу дослідження становлять твори українських письменників, фактичним матеріалом послугували близько 200 густативів. У статті застосовано як загальнонаукові (описовий — для характерологічної кваліфікації фактичного матеріалу; аналіз і синтез — для деталізації й подальшого узагальнення отриманих результатів; кількісний аналіз — для визначення пріоритетних показників фактичного матеріалу), так і спеціальні методи дослідження, до серед останніх застосовано насамперед компонентний аналіз — для визначення семантичної структури аналізованих одиниць; метод предикатної ідентифікації — для унаочнення відповідних складників семантичної структури густативів; метод Мілтон-модельної ідентифікації — для встановлення їхнього сугестійного потенціалу.

У процесі дослідження доведено, що густаторна лексика виступає одним із найвагоміших складників створення тестової сугестійності завдяки своїй предикатній константності, яка практично завжди передбачає візуальну чи кінестетичну маркованість. Це, у свою чергу, активує нейролінгвістичні механізми максимально активного сприйняття такої лексики, употужнюючи її впливовий потенціал. Встановлено, що предикатним пріоритетом сприйняття густативів є смакова і візуальна модальність, проте в опосередкованих інтерактивах вона може виступати в комплексі з ольфакторним та рідше — аудіальним сегментом. Серед актуальних дискурсивних презентацій густативів найвищу активність виявляє рекламний і художній дискурс, де густативи максимально реалізують свій впливовий потенціал.

Перспективи дослідження пов’язуємо з розширенням спектру аналізованої лексики, представленої у різножанрових дискурсах, а також здійсненням поглибленого психо- і нейролінгвістичного аналізу її сприйняттєвої специфіки.

ДЕБАТИ ТАК ДЕБАТИ, АБО КОМУНІКАТИВНА ПОВЕДІНКА УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ У ПЕРЕДВИБОРЧИХ ПЕРЕГОНАХ

Н. В. Кондратенко — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано особливості комунікативної поведінки українських політиків на передвиборчих президентських дебатах як одного з мовленнєвих жанрів політичного дискурсу. Простежено динаміку жанру передвиборчих дебатів в Україні від 1994 до 2019 року та визначено сутнісні характеристики жанру дебатів кандидатів у Президенти України. Методологійним підгрунтям дослідження обрано комунікативно-дискурсивний підхід, що поєднує дискурсивний, лінгвопрагматичний, контекстуальний та компонентний види аналізу. Матеріалом для аналізу послугували відеозаписи та стенограми дебатів кандидатів у Президенти України у 2004, 2014 і 2019 роках. Мета дослідження — схарактеризувати специфіку комунікативної поведінки українських політиків під час дебатів кандидатів у Президенти України. Об’єктом аналізу слугував український політичний дискурс, а саме його різновид — електоральний дискурс, представлений жанром передвиборчих дебатів кандидатів у Президенти України. Виокремлено та проаналізовано засадничі ознаки комунікативної поведінки політиків під час дебатів кандидатів у Президенти України: декларативність, діалогічність, аргументативність, театральність, інтелектуальність, провокативність та агресивність. Дебати розглянуто як агонально-аргументативний жанр політичного дискурсу з ознаками інтерактивності, спонтанності, полілогу та сугестивності, орієнтований на переконання аудиторії. Доведено, що вибір комунікативної стратегії поведінки кандидата може суттєво вплинути на громадську думку і результат виборів. Перспективи дослідження полягають у комплексному дослідженні українського виборчого дискурсу загалом і виборчих дебатів зокрема.

КИЇВСЬКИЙ НАУКОВИЙ ОСЕРЕДОК В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ: НАПРЯМИ ТА ПРОВІДНІ ПЕРСОНАЛІЇ

Т. А. Космеда, В. А. Папіш — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті здійснено спробу комплексної дескрипції напрямів діяльності київського психолінгвістичного осередку в контексті загального розвитку української психолінгвістики та визначення внеску провідних персоналій цього осередку в розвиток зазначеної науки. Об’єкт статті — психолінгвістика як галузь гуманітарного знання, предмет — концептуальні підходи та персоналії, що формують її наукову парадигму. Під час дослідження використано такі методи, як описовий — для загальної характеристики об’єкта і предмета дослідження; аналіз і синтез — для деталізації та узагальнення результатів; інтерпретаційний — для аналізу психолінгвістичних понять і термінів, а також елементи дискурсивного та метамовного аналізу.

Дослідження охоплює такі домінантні вектори, як тлумачення психологічних основ індивідуального мовлення та відповідних типів мовної особистості, асоціативна лінгвістика, психоакцентуація, лінгвоперсонологія та гендерна лінгвістика, включаючи методологійні засади їх розвитку. Проаналізовано теоретичні основи, на яких ґрунтується діяльність київських дослідників, виявлено тяглість традицій та інтеграцію зарубіжного досвіду. Окрему увагу приділено проблемі формування метамови психолінгвістичних студій, міждисциплінарності сучасних підходів до асоціативного експерименту та необхідності виокремлення нових напрямів у межах лінгвоперсонології. Висвітлено прагнення дослідників до створення власних психолінгвістичних методик, інтерпретації нейролінгвістичного коду та розроблення дискурс-портретів лінгвоперсони. Перспектива української психолінгвістики — створення довідника «Українська психолінгвістика в іменах», що сприятиме презентації національного доробку в гуманітарному просторі та популяризації вітчизняних науки за кордоном.

КОМУНІКАТИВНИЙ ІМІДЖ ПОЛІТИКА В АСПЕКТІ ПРОБЛЕМАТИКИ ПОЛІТИЧНОЇ ЛІНГВОПЕРСОНОЛОГІЇ

Л. В. Завальська — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Дослідження виконано в межах новітнього мовознавчого напряму — політичної лінгвоперсонології. Схарактеризовано специфіку політичної лінгвоперсонології як нової галузі лінгвістики та визначено її риси в зіставленні з теорією мовної особистості, політичною лінгвістикою та лінгвоперсонологією. Виокремлено поняття комунікативного іміджу як стрижневе для політичної лінгвоперсонології та продемонстровано його специфіку на матеріалі комунікативної поведінки українських політиків. Матеріалом для аналізу послугували промови та висловлювання українських президентів, що набули прецедентного характеру та стали елементами комунікативного іміджу.

Мета дослідження — обґрунтувати поняття комунікативного іміджу як одного із засадничих у новому науковому напрямі політичної лінгвістики — політичній лінгвоперсонології — та визначити особливості комунікативного іміджу українських політиків. Об’єктом дослідження є український президентський дискурс, реалізований у публічних промовах, виступах і спілкуванні українських президентів. Предметом дослідження є мовленнєва діяльність українських президентів та їхні іміджеві висловлювання. Матеріалом для аналізу слугували висловлювання та виступи українських президентів Леоніда Кравчука (1991–1994), Леоніда Кучми (1994–2004), Віктора Ющенка (2005–2010), Віктора Януковича (2010–2013), Петра Порошенка (2014–2019) та Володимира Зеленського (з 2019 чинний Президент України).

Доведено, що комунікативний імідж політика є одним з основних понять політичної лінгвоекспертології та становить комплекс типових моделей поведінки і використаних мовних засобів у мовленні певного політика. Особливе значення комунікативний імідж має для політичних лідерів, до мовленнєвої поведінки яких висуваються підвищені вимоги. Спонтанне мовлення політиків показує ті риси мовних особистостей, що приховані у підготовленій комунікації та виявляє реальний комунікативний імідж політиків.

ЛІНГВОЦЕНТРИЧНИЙ АСПЕКТ ІНТЕРНЕТ-МЕМІВ СОЦМЕРЕЖНОГО КОНТИНУУМУ

О. В. Костриба, В. М. Фінів, Х. М. Багрій — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена розкриттю теми повномасштабної війни проти України періоду 2022–2024 років та пов’язаних із нею суспільно-політичних змін крізь призму мовно-візуального вираження мемів соціальних мереж. Онлайн-мемні одиниці, особливістю яких є миттєве формування як реакція на події та поширення в інтернет-континуумі, проєктування контенту на людську свідомість, визначають актуальність нашого дослідження.

Мета роботи — аналіз соцмережних онлайн-мемів у ключі їхніх структурно-семантичних особливостей. Отож необхідно вирішити такі завдання: створити картотеку онлайн-мемів на базі соцпростору; висвітлити й інтерпретувати поняття «мем», «інтернет-мем» («онлайн-мем») у лінгвістичному аспекті; встановити структурну специфіку інтернет-мемів та класифікувати їх; з’ясувати особливості семантики досліджуваних одиниць.

Для досягнення цілі застосовано комплекс методів: метод контент-аналізу разом із методом суцільної вибірки, описовий метод, зіставний метод, метод кількісних підрахунків фактичного матеріалу.

У роботі теоретично осмислена суть поняття «меметика», потрактовано дефініцію терміна «мем», встановлено семантичні вузли мема, диференційовано поняття «мем» та «інтернет-мем» як предмет вивчення меметики, зокрема акцентовано на здатності інтернет-мема бути засобом віртуальної комунікації.

З огляду на лінгвоорієнтованість розвідки в теоретико-практичному аспекті проаналізовано групу онлайн-мемів як інфоодиниць, виокремлену з-поміж соцпростору («X», «Instagram», «Instagram (Threads)», «Facebook»), а саме – комплексні (вербально-візуальні), або креолізовані інтернет-меми.

Результат роботи становлять типологізовані онлайн-меми з огляду на словесний виразник змістового наповнення: словосполучення, речення, репліка (монологічна, діалогічна, полілогічна, компаративна) та текст.

З’ясовано, що досліджувані одиниці є репрезентантами п’ятьох тематичних мікрогруп (політичні теми, соціальні теми, теми культури, теми економіки, воєнно-військова тема), у межах яких встановлено підвиди.

Перспективи розвідки вбачаємо в поглибленому підході до типологізування онлайн-мемів, аналізу семантики, у вивченні когнітивних детермінант, інтерпретуванні гумористичного аспекту та функційного напластування.

СПЕЦИФІКА РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАПЕРЕЧЕННЯ У ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

І. В. Лакомська — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто особливості вербалізації заперечної семантики фразеологізмів, що визначено як актуальний аспект сучасних лінгвістичних досліджень.

Об’єктом дослідження були фраземи із заперечною семантикою, предметом — їхня морфологічна та лексико-семантична специфіка. Мета розвідки полягала у з’ясуванні та виявленні основних способів реалізації фразем із заперечним значенням. Фактичним матеріалом були фразеологічні одиниці, зафіксовані у лексикографічних працях. Для досягнення поставленої мети у роботі витлумачено поняття заперечення як лінгвістичне явище та визначено потужний потенціал фразеологізмів, що виконують функцію актуалізаторів комунікативного впливу.

Мета і завдання роботи визначили необхідність застосування таких загальнонаукових методів, як описовий, метод спостереження та аналіз, що в цілому уможливило систематизацію матеріалу. Методика компонентного аналізу прислужилася у виявленні особливостей семантичної структури заперечних фразем.

У результаті дослідження з’ясовано, що у фраземіці значення заперечення реалізується експліцитно й імпліцитно. Фраземи з експліцитним запереченням вживаються в контексті переважно із заперечною часткою «не» або тільки із граматичним запереченням, реалізуючи відповідні значення, виражені заперечними займенниками, сполучниками та прислівниками із заперечною семантикою. Відповідні фразеологічні одиниці реалізують такі заперечні значення: ніскільки, анітрохи, ніколи, нізащо, нічого, ніде, ніяк, а також можуть виражати відсутність чогось/когось або неможливість виконання дії /реалізації чогось. До імпліцитної форми уналежнено фраземи, у яких заперечне значення можна виявити лише під час аналізу семантики стійкого вислову. З’ясовано, що метою такого заперечення є прихований вплив на співрозмовника. Такі фразеологічні одиниці найактивніше слугують для заперечення наявності чогось та різних модальних значень, важливих для орієнтації людини в житті: відомість, доречність, подібність, вірогідність, можливість, результативність, значущість.

Перспективою подальших досліджень визначено вивчення впливової функції заперечних фразем у різножанрових дискурсах, зокрема медійному, де фразеологічні одиниці набувають все більшої частотності, оскільки підсилюють емоційність та емфатизацію інформаційного мовлення.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ БУРЛЕСКНОЇ МЕТАМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ ОСВІТЯНИНА В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Г. М. Труба — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті представлено спробу концептуалізувати феномен бурлескної метамовної комунікативної особистості (БмКО) освітянина в умовах інформаційного суспільства. Встановлено, що трансформація мовної поведінки у цифровому середовищі зумовила перегляд традиційних уявлень про мовну особистість і актуалізувала поняття комунікативної особистості як динамічного мовного суб’єкта, що функціонує в умовах віртуалізованої публічної взаємодії. Особливу увагу зосереджено на мережевому освітньому дискурсі, де освітяни дедалі активніше продукують контент і виступають як мовні модератори та творці професійних інтерпретацій реальності.

Проаналізовано один із домінантних типи метамовних комунікативних особистостей (мКО) освітян — бурлескну. У той час як елітарна мКО репрезентує академічну норму, раціональність і традицію, бурлескна — виступає її опозицією, активно використовуючи іронію, гротеск, стилистичну гіперболу, інтертекстуальні посилання, елементи маскультури, мем-культуру й аудіовізуальні ефекти з метою привернення уваги, емоційної взаємодії та самоідентифікації.

Об’єктом дослідження постає професійна мовна особистість, а предметом — бурлескна метамовна комунікативна особистість освітянина у мережі.

Методологію дослідження становить поєднання якісного дискурс-аналізу, методів порівняльної лінгвістики, моделювання та контент-аналізу. Емпіричну базу склали 1000 акаунтів освітян у соціальних мережах та близько 40 000 текстів різного типу.

Запропоновано оновлене визначення бурлескної мКО та окреслено її основні параметри в межах п’яти вимірів: лінгвістичного, комунікативного, психологічного, соціокультурного та візуально-аудіального. Зроблено висновок, що бурлескна комунікативна особистість виконує в освітньому мережевому дискурсі адаптивну, інтегративну та інноваційну функції, формуючи нову парадигму професійної присутності викладача в інформаційному просторі.

ІДІОМОЛОГІЧНА ШКОЛА ЯК НОВА ЛІНГВІСТИЧНА ПАРАДИГМА: ВІД ЛОКАЛЬНОГО ОПИСУ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКСТРАПОЛЯЦІЇ

Т. В. Громко — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Ідіомологічна школа як наукова парадигма формує низку методологічних засад, що відображають її інтелектуальну новизну, теоретичну автономність і міждисциплінарний потенціал. Її вихідним постулатом є ідея ідіомоцентризму, за якою мова трактується не як абстрактна єдність, а як множина конкретних локальних мовних систем — ідіомів, кожен з яких має самостійну структуру, когнітивну і прагматичну специфіку, власні моделі номінації, категоризації, комунікації. У межах цієї парадигми говірка розглядається як повноцінна мовна система зі своєю лексикою, граматикою, синтаксисом, дискурсом, прагматикою та мовною картиною світу, а не як варіант літературної мови. Мовна цілісність і багаторівневість аналізу є ключовими дослідницькими орієнтирами: опис охоплює фонетику, морфологію, лексико-семантику, синтаксис, прагматику, когніцію та соціолінгвістику. Основною одиницею аналізу виступає ідіомема — мінімальна мовна одиниця, що репрезентує локальні ознаки мови певної спільноти. Принцип доказовості передбачає опору на корпусні дані — цифрові записи, транскрипти, картографічні матеріали, частотні таблиці, морфографічні моделі. Ідіом розглядається як компонент мовної екосистеми, сформованої в певному історичному, соціальному, географічному та етнокультурному контексті. Важливим є екстраполяційний потенціал: аналіз однієї мовної системи дозволяє формулювати загальні типологічні принципи мовної організації, зокрема функціонування граматичних структур, лексичної деривації, прагматичних сценаріїв та когнітивної категоризації. Ідіомологія як напрям передбачає моделювання ідіому в межах усіх мовних рівнів, а також дослідження його семіотичної, прагматичної, когнітивної, етнокультурної та фольклорної зумовленості. У цьому контексті розвиваються такі наукові підходи, як ідіомемологія, прагмалінгвістика локальної комунікації, ідіомокогнітологія, ідіомоетнолінгвістика, лінгвосеміотика та корпусна ідіомологія. Школа орієнтована на створення цифрових корпусів говіркового мовлення, що поєднують текст, звук, карту й коментар, і забезпечують глибоку інтеграцію емпіричних даних із методологією аналізу. Таким чином, Ідіомологічна школа не є ізольованим явищем, а становить відкрите теоретико-методологічне поле, у якому локальне постає основою для універсального, а мова — як дія, пам’ять, ідентичність і живий когнітивно-культурний процес.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОДОРАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МОВАХ: ЗІСТАВНИЙ АСПЕКТ

Е. В. Боєва, І. О. Лук’янченко — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Лексика сприйняття постійно перебуває в колі уваги вітчизняних лінгвістів. Проте до сьогодні, на жаль, не було грунтовного зіставного аналізу одоративної лексики у різносистемних мовах. Цим фактом посилюється актуальність представленої статті, метою якої стала зіставна характеристика семантики та способів вираження одоративів у сучасній українській та англійській мовах. Об’єкт дослідження — лексика, що належить до функційно-семантичного поля перцепції в аналізованих мовах. Предмет розгляду — лексико-семантична група слів на позначення запаху в українській та англійській мовах. Дослідження виконано на матеріалі сучасних словників із залученням художніх текстів (творів І. Нечуя-Левицького, М. Хвильового). У процесі дослідження застосовано лінгвістичний опис з елементами компонентного аналізу та порівняльно-історичний метод, метод контекстуального аналізу. Висвітлено національну специфіку лексики на позначення запаху, здійснена характеристика семантики та способів вираження одоративів в сучасній українській та англійській мовах. З’ясовано, що в аналізованих мовах одоративне значення репрезентують лексеми різних частин мови, а з погляду сили прояву чи поширення запаху більшість проаналізованих слів перебувають в опозиції «слабкий/сильний», «приємний/ неприємний». Доведено, що в обох мовах корпус одоративних назв обмежений з погляду стилістичної маркованості, проте основним обмеженням в англійській мові є актуалізація в значенні слова семи, що виражає джерело поширення запаху. Аналізуючи одоративну лексику на семантичному рівні, було з’ясовано, що запахова лексика в художньому мовленні займає вагоме місце, адже синестезії в художньому мовленні мають виразні національні риси та специфічні індивідуальні, позначені потужною виразністю. Подальші порівняльні дослідження лексичного корпусу англійської та української мов, безперечно, дозволять максимально об’єктивно структурувати функційно-семантичне поле перцепції. Перспективу дослідження вбачаємо в аналізі лексико-семантичного поля сприйняття запаху в когнітивному аспекті.

ГРАМАТИЧНА ВАРІАНТНІСТЬ У ГУЦУЛЬСЬКИХ ГОВІРКАХ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ

Л. Я. Колєснік — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена дослідженню граматичної варіантності в сучасних гуцульських говірках Північної Буковини. Мета студії полягала в докладному аналізі варіантів граматичних форм гуцульських говірок Північної Буковини. Об’єктом дослідження є граматична система гуцульських говірок окресленого. Матеріалом для дослідження слугували авторські записи з низки говірок колишнього Путильського району Чернівецької області, зокрема спонтанні діалектні наративи. На основі докладного аналізу записаних діалектних текстів схарактеризовано типові граматичні особливості цих говірок, наголошено на функціонуванні цих рис у мовленні носіїв говору – представників старшого й середнього поколінь. Для збору фактичного матеріалу застосовано метод цілеспрямованого інтерв’ю, для аналізу граматичних рис – описовий, зіставний та порівняльний методи.

Серед граматичних особливостей описано рід і число іменників (залишки двоїни, пошанна множина), ступенювання прикметників, функціонування займенників, зокрема давніх коротких форм, та специфічних числівникових форм. Подано низку діалектних прислівників, вживаних у мовленні діалектоносіїв. Проаналізовано частотні прояви варіантності у словозміні іменних частин мови в говірках. Докладно схарактеризовано систему діалектного дієслова та дієвідмінювання.

Порівняння проявів таких граматичних рис на сучасному етапі з даними попередніх досліджень засвідчує їх динаміку. Закцентовано на збереженні архаїчних діалектних граматичних форм в обстежених говірках. Окреслено перспективи студій гуцульських говірок, зокрема дослідження частотності прояву граматичних варіантів у канві діалектних текстів та з’ясування впливу власне внутрішньомовних чинників на постання такого варіювання в говірках.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ГОВІРКОВИХ НАЗВ ЗОРАНОЇ ТА НЕПРИДАТНОЇ ДЛЯ ХЛІБОРОБСТВА ЗЕМЛІ: ФОНЕТИЧНИЙ, ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ І ГРАМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

С. С. Поліщук — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Стаття стала продовженням опису назв сільськогосподарських угідь та їхніх частин відповідно до способів обробітку ґрунту. Об’єктом вивчення обрано назви зораної та непридатної для хліборобства землі, збережені говірках середньонадбузького ареалу. Предметом дослідження стали фонетичні, лексико-семантичні та граматичні особливості говіркових назв. Враховано етимологію найпоширеніших із них. Означено просторове поширення діалектної лексики. Джерелами фактичного матеріалу послугували аудіозаписи живого народного мовлення, зроблені в 74 населених пунктах Середнього Надбужжя впродовж 2014–2016 рр. У роботі застосовано такі методи дослідження, як: аналіз, синтез і спостереження (виявлення й систематизація діалектологічного матеріалу); анкетування, інтерв’ювання та експедиційний метод (запис живого народного мовлення); описовий метод (аналіз говіркового мовлення); лінгвогеографічний метод (ілюстрація поширення говіркової лексики в ареалі).

Записано й уведено до наукового обігу назви зораної землі, скажімо: р’іǀл′:а (риǀл′а), з′аб (з′абǀл′а), борозǀна (борозǀда), сǀкиба, ǀогр’іх (сказ, пǀропуск), меиǀжа тощо, і назви непридатної для хліборобства землі, напр.: ниўǀдоб ( неиўǀдоба), ниуǀг’ід′:а, пусǀтир, паǀсоǀвис′ко, солоǀнец′ тощо. Водночас здійснено різнорівневий лінгвістичний аналіз відповідних найменувань із урахуванням фонетичних, акцентуаційних, лексико-семантичних і граматичних рис; засвідчено їхнє просторове поширення в обстеженому ареалі. З’ясовано мотивацію та етимологію низки назв. Здебільшого лексичні одиниці представлено в контексті, який розкриває чи увиразнює їхню семантику. Заразом репрезентовані зразки говіркового мовлення доповнюють й уточнюють інформацію стосовно процесу оранки та явища непридатної для хліборобства землі на території Середнього Надбужжя, зберігають низку говіркових ознак, тому цінні з погляду діалектології, фонетики, лексикології, граматики, етнографії, землеробства тощо. Проведено паралелі між говірковою лексикою та лексикою, представленою в українській літературній мові. Перспективу подальших досліджень убачаємо в продовженні опису говіркової лексики на позначення сільськогосподарських угідь.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ МОВЛЕННЯ: МЕТОДИЧНІ КОЛІЗІЇ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМЦЯМ

Л. В. Рева-Лєвшакова, Я. В. Машарова — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Статтю присвячено проблемі викладання наукового стилю мовлення, який упроваджено в навчання іноземців підготовчого відділення ОНУ імені І. І. Мечникова. Введення цієї дисципліни мало на меті розширення мовного кругозору іноземного слухача задля кращої його підготовки до мовного середовища й студентського життя на факультеті. Питання викладання наукового стилю досі остаточно не розв’язане, тому воно залишається актуальним для ведення полеміки й активного обговорення. У статті звертається увага на важливі мовні засоби наукового стилю: володіння науковою лексикою, правильне вживання синтаксичних конструкцій, логічне будування речень у тексті, вдале використання цитат. Розуміння науковості — це складний і тривалий шлях пошуку істини, висування ідей, переосмислення попередніх теорій та роздумів над власними задумами, припущеннями або переконаннями. Розмаїття прикладів наукового стилю залежить від нахилів студентів до тієї чи іншої галузі знань — відповідно до їхніх уподобань, здібностей, прагматичного вибору, впливу сім’ї чи запитів рідної країни щодо підготовки певних спеціалістів. Один із вагомих чинників наукового стилю мовлення — правильність слововжитку — сприяє усвідомленню важливості тонкощів логічного конструювання речень у тексті, що базується на мовних законах будови як малих, так і великих синтаксичних одиниць. Застосування різноманітних форм навчання має перспективу для подальшої праці іноземців над курсовими, дипломними та дисертаційними роботами. Науковий стиль мовлення, попри складність, полемічність і дискусійність, посідає важливе місце в комплексі всього навчального процесу, який проходить іноземний слухач у підготовчий період перед вступом до закладу вищої освіти.

Велике значення має вибір майбутнього студента, його визначення з профілем навчання та майбутньою професією. Тому науковий стиль мовлення може орієнтуватися на економічний, філологічний, хіміко-медичний, фізико-математичний або інший навчальний профіль. Для цього фахівці, які працюють з іноземцями, створюють і розробляють значний мовний матеріал задля уникнення або злагодження різноманітних методичних колізій як у викладанні, так і в навчанні. Упроваджувати викладання й методично розробляти програми з наукового стилю мовлення для іноземців необхідно задля досягнення важливої мети — якісного навчання української мови як іноземної.

МОВА ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ СТУДЕНТСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА ОДЕСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МОРСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ОПИТУВАННЯ)

Л. С. Дідур — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто мовну особливість освітнього середовища серед здобувачів вищої освіти різних освітніх програм, що реалізуються в Одеському національному морському університеті. Дослідження ґрунтується на результатах анкетного опитування, що дало змогу простежити мовні вподобання, мовну практику та мовну поведінку студентської спільноти в різних контекстах та проявах: в освітньому процесі, на перервах між заняттями, під час неформального спілкування у колі друзів та рідних, у цифровому просторі та соціальних мережах, під час вибору додаткової літератури для читання.

Зокрема, здобувачі освіти дали відповідь на запитання «яку мову вони вважають рідною» та що є суттєвим у понятті «рідна мова». Також здобувачам запропоновано обґрунтувати твердження, що збереження та популяризація української мови є проявом національної ідентичності.

Отримані результати засвідчують, що у студентському середовищі університету українська мова виконує функцію офіційної мови навчання, однак є значний відсоток здобувачів, які в повсякденному житті продовжує активно використовувати не українську мову, особливо в неформальному спілкуванні та онлайн-комунікації. Водночас значна частина опитаних продемонструвала високий рівень білінгвізму, який дозволяє їм вільно переходити між мовами залежно від ситуації та оточення, що свідчить про сформовану мовну гнучкість і толерантність. До того ж зазначається, що опитувані студенти — це представники покоління, сформованого у 2000-2010-х роках, де мовна політика не завжди мала чітке спрямування на утвердження української мови як єдиної державної у повсякденному житті. У багатьох областях нашої країни (особливо в південних і східних) змішані мовні форми залишалися домінантними у публічному просторі, медіа, освітньому середовищі та родинному спілкуванні. Це середовище й стало мовною «нормою» для багатьох молодих людей.

Авторка наголошує на важливості підвищення престижу української мови, зміцнення мовної культури, розвитку комунікативної компетентності студентів, зокрема, за професійним спрямуванням.

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ЯК ПОКАЗНИК МОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

В. А. Тимкова — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті розглядається культура мовлення як ключовий елемент мовної компетентності здобувачів вищої освіти. Автор акцентує увагу на тому, що володіння нормами літературної мови, дотримання етичних і стилістичних вимог у процесі мовлення є показником не лише освіченості особистості, а й її готовності до професійної та соціальної комунікації. Проаналізовано основні компоненти культури мовлення, зокрема правильність, точність, логічність, доречність, чистота, виразність і естетичність мовлення. Увагу зосереджено на типових порушеннях мовних норм, які спостерігаються у студентському середовищі: вживання просторічної, сленгової, іншомовної лексики без потреби, невиправдане використання кальок, канцеляризмів, а також порушення синтаксичних і орфоепічних норм. Окреслено основні причини мовної недбалості: недостатній рівень читацької культури, вплив соціальних мереж, зниження мовних вимог у побутовому й освітньому спілкуванні. Автор пропонує низку педагогічних і методичних заходів, спрямованих на формування високої мовленнєвої культури у здобувачів вищої освіти. Зокрема, йдеться про інтеграцію мовнокомунікативних тренінгів у навчальний процес, систематичне залучення студентів до мовностилістичного аналізу текстів, активізацію творчих форм мовної діяльності. Наведено приклади типових мовних ситуацій, що ілюструють різницю між культурним і некультурним мовленням, а також підкреслюється важливість саморефлексії мовця у процесі вдосконалення мовної компетентності. Актуальність дослідження зумовлена зростаючим значенням культури мовлення в умовах сучасного освітнього простору, де ефективна комунікація є ключовою складовою професійної підготовки фахівця.

ЗМІШУВАННЯ МОВ У ДІТЕЙ: КОГНІТИВНІ ТА ЛІНГВІСТИЧНІ КРИТЕРІЇ РАННЬОЇ МОВНОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ

О. В. Шевчук-Клюжева — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті теоретично осмислюється феномен мовного змішування в умовах раннього білінгвального розвитку, з особливим акцентом на мовленнєву поведінку дітей, які одночасно опановують дві або більше мовні системи. На основі класичних і сучасних лінгвістичних підходів проаналізовано когнітивно вмотивовану природу мовного змішування як системного процесу, що супроводжує формування мовної компетентності в дітей-білінгвів. У статті критикуються застарілі дефіцитарні уявлення про білінгвізм, згідно з якими змішування мов трактується як відхилення, натомість авторка пропонує розглядати це явище як адаптивну стратегію, що компенсує лексичні прогалини, граматичну незавершеність або складнощі соціальної взаємодії в багатомовному середовищі. Проаналізовано основні когнітивні та лінгвістичні чинники, які зумовлюють мовне змішування в дітей: подвійна мовна активація, виконавчі функції, металінгвістична свідомість, вплив соціального контексту. Визначено критерії розмежування мов у ранньому віці, а також окреслено відмінності між дитячим і дорослим мовним змішуванням. Особливу увагу приділено українсько-російському білінгвізму як недостатньо дослідженому типологічно близькому мовному поєднанню, де мовне змішування часто відбувається на морфологічному та синтаксичному рівнях. Залучено досвід політик мовної інтеграції в ЄС та концептуальні підходи білінгвальної освіти у США, що дозволяє розглядати мовне змішування не лише як когнітивне явище, а і як інструмент конструювання ідентичності та адаптації дитини в новому соціумі. У підсумку мовне змішування визначається як індикатор лінгвістичної креативності та білінгвальної компетентності, а також обґрунтовується потреба в подальших міждисциплінарних дослідженнях та розробці діагностичних і педагогічних інструментів підтримки білінгвального розвитку дітей у багатомовних середовищах.

ОСОБЛИВОСТІ ІДІОСТИЛЮ ЮРІЯ ІЗДРИКА: ЛЕКСИКО СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТ

В. П. Олексенко — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті стверджено, що на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки художня література посідає важливе місце в житті кожного свідомого громадянина, а українські письменники порушують актуальні злободенні теми, з-поміж яких особливе місце посідають питання психології особистості, довкілля, політичної ситуації, звичаїв і традицій українського народу. Констатовано, що художні тексти є результатом творчої діяльності майстрів слова. Досліджено особливості ідіостилю Юрія Іздрика, схарактеризовано семантичні особливості лексичних одиниць, визначено основні риси лексико-семантичного складу. Умотивовано, що на лексичний склад творів автора суттєво впливають його вподобання і звички. Заакцентовано, що ключовою рисою індивідуального стилю письма Юрія Іздрика є не безпосередня комунікація з читачем, а опис світу, стану відчуттів героя. Обгрунтовано, що ідіостиль Юрія Іздрика — це особлива ідіоматика, заснована на поєднані різних лексичних одиниць з унікальними конотаціями. З’ясовано, що ідіостиль Юрія Іздрика характеризується різноманіттям та виразністю лексико-семантичних засобів. Спостережено семантичні відношення між лексико-семантичними одиницями (парадигматичні, синтагматичні, епідигматичні). Доведено, що використання правильних відношень між лексичними одиницями додає текстам автора структурованості, ритмічності та виразності, а лексико-семантичний аналіз його ідіостилю дасть змогу зрозуміти мовні та стилістичні особливості творів автора.

ЛІНГВОПОЛІТИЧНА СИНЕРГІЯ ЗАСОБІВ МОВИ ВІЙНИ В ТЕКСТАХ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО, ПУБЛІЦИСТИЧНОГО ТА ХУДОЖНЬОГО СТИЛІВ

Ю. І. Дем’янчук — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

Ця стаття репрезентує перше лінгвістичне дослідження, в якому обґрунтовано явище лінгвополітичної синергії засобів мови війни у взаємній детермінованості з іншими системами зовнішнього середовища. Запропонований аналіз текстів офіційно-ділового, публіцистичного, художнього стилів слугує методологічною основою для з’ясування механізмів її реалізації на макро- та мікрорівнях.

З’ясовано, що на макрорівні всі елементи системи, тяжіючи до аттрактора, зазнають впливу функціонально-смислової ампліфікації, лінгвального автокаталізу, мовної турбулентності, семантичної біфуркації, ентропії дискурсу, що зрештою виявляється у чотирьох типах взаємодії — позитивна, підсилювальна, негативна, амбівалентна. Кульмінацією цього процесу стала синергетична взаємодія мови війни з політичною, соціальною, історичною, ідеологічною та воєнною суперсистемами.

Засвідчено, що на мікрорівні лінгвополітична синергія, зумовлена внутрішніми процесами консолідації, дифузії, конфронтації, зосібна, резонансу, формує семантичну архітектоніку текстів різних часових зрізів. У період Першої світової війни лінгвополітична синергія засобів мови війни виражала заклик до збереження спокою й розсудливості, який знаходив відображення в аргументах на користь недопущення великої європейської війни. Під час Другої світової війни лінгвополітична синергія формально виконувала стабілізувальну функцію, апелюючи до понять честі, права, захисту народу. Однак риторика захисту поступово переросла у насильницькі дії. У період російсько-української війни лінгвополітична синергія формує узгоджений комунікативний простір, покликаний протистояти маніпулятивному впливу держави-агресора, виступаючи підґрунтям для рішучого засудження воєнних злочинів і використання Росією заборонених методів війни, а також артикулюючи позицію України як держави, яка відстоює свій суверенітет на засадах міжнародного права.

Саме інструментарій лінгвополітичної синергетики уможливив виявити перехід системи від хаотичного до стабільного стану, що знайшов вираження в: архівному документі Першої світової війни “Kaiser Wilhelm and Czar Nicholas Exchange Frantic Telegrams, Trying to Avoid WWI” (1914); публікації The Guardian “Britain at war with Germany” (1939) періоду Другої світової війни; резолюції Генеральної Асамблеї ООН “UN Resolution adopted by the General Assembly on 23 February 2023” щодо російсько-української війни; документі Ради Безпеки ООН “Maintenance of peace and security of Ukraine” (2023); публіцистичному творі Боба Вудворда “WAR” (2024).

МЕТАФОРИЧНІ МОДЕЛІ В НОВЕЛІ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА «ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ»

С. В. Дмитрієв — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджується, функціонування метафори в тексті новели Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном» як ключового мовного інструменту. Дослідження охоплює типологію та класифікацію метафор, розглядаючи їх за ступенем розгорнутості та новизни. Особлива увага приділяється механізмам метафоризації, що лежать в основі перенесення значень — за схожістю ознак, функції, синестезії, а також через антропоморфізацію. Окремо розглядається функціональне навантаження метафор, зважаючи на роль у передачі експресивності, розкритті психології персонажів, створенні естетичного враження та символізації; аналізується взаємодія метафори з іншими мовними засобами, та когнітивний аспект, через формування концептуалізації емоцій, часу й природи в свідомості автора та його героїв. Усе це дозволяє зрозуміти, як автор, через метафоризацію, майстерно формує власний ідіостиль, розкриває внутрішній світ персонажів і передає глибинні смисли, використовуючи унікальні особливості української мови.

Метою дослідження є комплексний аналіз функціонування метафори як ключового мовного засобу, що формує художній світ твору, розкриває внутрішній світ персонажів та передає глибинні смисли оповідання. Це включає вивчення типології метафор, механізмів їх творення, функціонального навантаження, взаємодії з іншими тропами та когнітивних процесів, які відображають світосприйняття автора та героїв.

Обʼєктом дослідження обрано систему метафоричних утворень (метафоричні моделі), сукупність, взаємозв’язок та функціонування всіх метафоричних виразів та роль у формуванні художнього світу, передачі смислів та відображенні авторського світогляду в новелі Г. Тютюнника «Три зозулі з поклоном», а предметом — їхнє функціювання в художньому дискурсі ідіостилю письменника. Джерельною базою нашого дослідження є твори Г. Тютюнника в 2-х томах.

У роботі використовується комплексний підхід використання методів дослідження: поєднання традиційних лінгвістичних методів (описовий, структурно-семантичний, функціональний, контекстуальний, стилістичний) з елементами когнітивної лінгвістики.

Дослідження метафоричних моделей цього твору дозволяє проаналізувати мову автора як інструмент створення художнього світу, розкриття психології героїв та передачі універсальних смислів. Дослідження важливе для поглиблення вивчення ідіостилю Григора Тютюнника, збагачення мовознавчої методології аналізу метафори, ширшого осмислення культурного коду української літератури як складової української національної картини світу.

ПОЕТИКА РОМАНУ КАДЗУО ІШІҐУРО «ЗАЛИШОК ДНЯ»

В. В. Любецька — пн, 14 лип 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджується поетика роману Кадзуо Ішіґуро «Залишок дня» як вияв постмодерної літературної естетики. Аналізуються основні наративні стратегії, символіка, структура хронотопу та особливості внутрішнього монологу, через які розкривається тема пам’яті, відповідальності й ілюзорності ідеалів. Окрему увагу приділено художній організації ретроспективного викладу, що відображає складний психологічний світ головного героя та його моральну трансформацію. Визначено роль ненадійного наратора як ключового елементу іронічної дистанції в романі. Осмислюються мотиви втраченого часу та екзистенційної самотності як характерні риси авторського стилю Кадзуо Ішіґуро. Відзначається, що поетика роману «Залишок дня» (1989) унікальна через авторську особистість, бо Кадзуо Ішіґуро — англійський письменник японського походження. Розглянуто художні особливості твору крізь призму постмодерністської естетики, зокрема специфіку сюжету, символічну структуру, простір і час, а також психологічне наповнення образу головного героя — дворецького Стівенса. У центрі дослідження — проблематика пам’яті (ностальгії), суб’єктивного досвіду, ідентичності та екзистенційного вибору.

Автор роману «Залишок дня» Кадзуо Ішіґуро створює іронічну дистанція між оповідачем і читачем, а також вибудовує драматичне напруження між об’єктивною історичною дійсністю та її особистісним, фрагментарним сприйняттям. У романі Кадзуо Ішіґуро минуле постає як конструкт, що зазнає постійної трансформації в процесі осмислення і відображає глибоку кризу самосвідомості персонажа. Досліджується структура ретроспективного викладу, що поступово відкриває внутрішню драму героя — його невміння визнати власні емоції, переосмислити життєві пріоритети і прийняти втрату. Просторово-часовий континуум побудований на перетині спогадів та подорожі, що слугує метафорою внутрішньої трансформації та пошуку істини. Акцентовано увагу на поєднанні літературних традицій модернізму з елементами постмодерного сумніву, відстороненості та іронії.

Таким чином, у статті підкреслюється унікальний стиль Кадзуо Ішіґуро, який поєднує глибоку психологічну проникливість із формальною витонченістю, а роман «Залишок дня» розглядається як взірець естетики мовчання, ностальгії та морального самопізнання в контексті постмодерної культури.