СУГЕСТИВНІСТЬ ТЕКСТУ «ОФУДЕСАКІ»: УМИСНІСТЬ ЧИ ВИПАДКОВІСТЬ?

Анотація

Мета статті – виокремити й описати вербальні засоби сугестивного впливу на реціпієнтів тексту «Офудесакі» (досл. з яп.: «На кінчику пензля»), який є головним канонічним текстом Тенрійської релігії – однієї з «найстаріших» серед численних новітніх синкретичних релігій Японії, заснованої простою селянкою Накаямою Мікі (1797-1887) в 1838 р. Текст «Офудесакі», записаний засновницею цієї релігії «зі слів Бога-Отця» в 1869-1881 рр., складається з 17 глав і 1711 віршів-танка, які яскраво відображають японську мову другої половини ХІХ ст. Це дозволяє розглядати «Офудесакі» як цінне джерело розмовної і літературної мови цієї історичної доби, а також тогочасного кансайського діалекту, оскільки, попри поетичну форму, цей твір насичений просторічною лексикою та діалектизмами. Таким чином, предметом дослідження є графічні, фонетичні, лексичні і синтаксичні особливості тексту «Офудесакі», які віддзеркалюють не лише ідіолект авторки цього сакрального твору, але й дають вагомі підстави зробити припущення щодо умисної мовної стилізації цього тексту Накаямою Мікі практично на всіх мовних рівнях. У роботі використано методи семантичного, граматичного, етимологічного аналізу, а також історичний та описовий методи. Одним із головних результатів і аргументованих конкретними прикладами висновків дослідження є висунута автором статті гіпотеза про те, що конвергентне зближення японського розмовного мовлення з літературною мовою мало двосторонній напрямок. Не лише мова художньої літератури через систему освіти активно впливала на нормативну базу національної мови, а й розмовна стихія мала суттєвий вплив на тогочасну японську мову, «розмиваючи» визначені літературною традицією межі: змінюючи вимову слів, лексичний склад, граматичні правила, стилістичні норми тощо.