АНТРОПОНІМІЯ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТА ФІЛОСОФСЬКИЙ ВИМІРИ (НА МАТЕРІАЛІ КЛАСИЧНОЇ ТА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ)

Анотація

У статті розглянуті офіційні та неофіційні антропоніми, що функціонують у класичній і сучасній українській прозовій творчості. На прикладах імен персонажів І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, М. Куліша, Г. Тарасюк, С. Процюка, М. Гримич, М. Кідрука та ін. показано, як у художній літературі імена слугують засобами мовного увиразнення, розкривають мисленнєво-емоційний світ персонажа, його особистісну, національну, релігійну тожсамість. Об’єкт дослідження – антропоніми (офіційні, гіпокористики, прізвиська, псевдоніми), вживані в українських класичних та сучасних текстах. Предмет розвідки – функціонально-стилістичні можливості антропонімів у художній літературі, лінгвофілософський і лінгвопсихологічний вимір власних імен. До обраного матеріалу – антропонімікону українських літературних текстів, – застосовано описовий метод та метод контекстуального аналізу. Метою дослідження є функціональностилістичний та мовно-філософський аналіз офіційної й неофіційної антропонімії відповідно до проблематики, яку автори порушують у своїх творах. Поcтавлено питання про те, яким чином співвідносяться ім’я та ставлення автора до персонажа-носія, ім’я та сприйняття його носія іншими персонажами, як взаємодіють ім’я та життєпис, ім’я та самоусвідомлення. Також наголошено на емоційній близькості як чинникові вживання неофіційних варіантів імен. Знайдено варіанти, що символізують дорослішання, здитиніння, зречення минулого або, навпаки, намагання його зберегти. Розкрито причини називання одного персонажа в літературному творі багатьма іменами, а двох персонажів – одним. Показано, як на ґрунті імен розгортаються ідеологічні конфлікти, чому офіційне ім’я для персонажа необов’язкове і яку роль відіграє варіант імені в ритуалі залицяння. Також приділено увагу гумористичній складовій, коли неофіційні антропоніми використані з карнавальною метою.