ВІД РЕАЛІЗМУ ДО МОДЕРНІЗМУ: ПОМЕЖІВ’Я У ПРОЗІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Анотація

В статті увага присвячена процесу зміни стильових тенденцій у прозі Лесі Українки. Метою статті було прослідкувати закономірні зміни у стилі, тематиці, формі та змісті прози Лесі Українки та висвітлити основні тенденції переходу від реалізму до модернізму. Досліджено внутрішні модифікації жанру, які вказують на певні зміни в техніці письменниці, в її світогляді. Прослідковано відрив від настанов Олени Пчілки, яка залишалася ще на позиціях реалізму у власній творчості. Звернена увага на ранні оповідання Лесі Українки та їхню підкреслену «фабульність» (зображальна сторона). Спостерігається динаміка світогляду у пізніх оповіданнях, де акцент зміщено на нюансованість образів та персонажів творів. Об’єктом дослідження є проза Лесі Українки. Предметом дослідження є дослідження стильової спрямованості оповідань (заголовок, жанрова модифікація, зміни у структурі творів від ранніх оповідань до пізніх) та тематичне новаторство (тема аб’юзу, тема підліткової дружби, тема самотності у натовпі). Крім того, досліджено і аспекти модерністської техніки (зображення почуттів, настроїв персонажів через уривчастість фрази, недомовленість, відсутність розв’язки, застосування психологічного аналізу, філософських фрагментів, інтелектуальної лексики. Використано структурно-типологічний, феноменологічний методи дослідження. У статті проаналізовано внутрішню спрямованість ранньої прози початку ХХ ст. Виявлено ознаки неоромантизму та імпресіонізму на ґрунті реалізму та раннього модернізму в досліджуваних оповіданнях. Зроблено висновок, що проза проявлена в новоромантичному пориві ins Blau (ввись, угору, увисочінь), тематика оповідань залежить від естетичного заглиблення митця у функції свідомості й підсвідомості. Тема статті досить перспективна: на часі дослідження феміністського дискурсу в оповіданнях Лесі Українки, націєтворчого аспекту та екзистенційної проблематики її прози.