УЗАГАЛЬНЕНИЙ ТИП МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ БАБИ-ПОВИТУХИ В ОБРЯДОВОМУ ДИСКУРСІ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ

Анотація

Стаття присвячена моделюванню мовної особистості узагальненого типу баби-повитухи, яка бере активну участь у всіх ритуалах українського обряду народження дитини. В обрядовому дискурсі ця жінка відображає норми етнічної лінгвокультури. Метою нашої розвідки став аналіз мовної особистості збірного типу баби-повитухи за етнографічними матеріалами та матеріалами народних пісень, що супроводжували ритуали в обряді народження дитини. Об’єктом уваги була лінгвокультурна мовна особистість узагальненого типу української жінки, яка брала активну участь у дородових та післяродових ритуалах, а також під час пологів виконувала всю необхідну роботу, направлену на збереження життя породіллі та дитини. Предметом стала змодельована на вербальному і невербальному комунікативних рівнях мовна особистість баби-повитухи, бабунечки, як її називали в народі. В процесі роботи ми користувалися такими загальнонауковими та спеціальними лінгвістичними методами: аналізу і синтезу, описовим методом, а також методами індукції та дедукції; контекстуально-інтерпретаційним методом та методом моделювання мовної особистості узагальненого типу. Основна увагу при цьому приділялась лінгводуховному стану цієї жінки. В обрядовому дискурсі повитуха відображає норми етнічної лінгвокультури. Збірний тип такої мовної особистості репрезентує жінка похилого віку, яка вже сама не може мати дітей. ЇЇ шанують і поважають не тільки в тому селі, де вона живе, а й далеко за його межами. Її ремесло передається з покоління в покоління в межах родини. Баба-повитуха, яку частіше називають бабуся, – знавець сакральних текстів. У статті проаналізовані вербальні та невербальні засоби спілкування за допомогою таких текстів з надприродними силами, зокрема з Богом та Божою Матір’ю. Повитуха володіє секретами народної медицини, вона дає поради майбутній матері до пологів, допомагає виправити ситуацію, якщо є ускладнення, під час пологів, а коли в родині вже є діти і батьки не хочуть більше народжувати, готує для жінки протизаплідні засоби. Бабуся – гарний психолог, вона відчуває стан жінки під час пологів і своїми словами заспокоює її. Діалоги чи монологи повитухи мають сугестивний плив на породіллю, яка називає її матусею, довіряючи бабусі своє життя і життя дитини. Баба-повитуха – скромна і відповідальна жінка. Вона ні в якому разі не може відмовити у проханні допомогти під час пологів: збирається швидко і завжди має набір ритуальних предметів, які несе із собою. Це – хліб, свячена вода, свічки, полотно тощо. У свою чергу, новоспечені батьки обдаровують бабусеньку, хто чим може, але обов’язково дають хліб і рушник. Після цього повитуха стає членом родини, вона готує першу купіль для дитини, організовує ритуал очищення для себе і породіллі, бере участь у хрестинах тощо. У народних піснях збережено величання бабусеньки і безмежна вдячність за її роботу, яку ця жінка завжди сумлінно виконує, не очікуючи винагороди. Збірний тип такої мовної особистості характеризується знанням усної народної творчості, вона є носієм народного мовлення. В перспективі вбачаємо можливим змоделювати узагальнений тип мовної особистості української жінки в обрядовому дискурсі в широкому значенні.