ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ОНІМИ В ПОЕТИЧНОМУ ЛЕКСИКОНІ ВАСИЛЯ СТУСА

Анотація

У статті зроблено аналіз євангельської онімії у творчості Василя Стуса на підставі його поетичних творів, які вражають оригінальною образністю, надзвичайним багатством мовно-виражальних засобів, насиченістю онімів, які несуть у собі метафорично-символічне значення. Мета статті полягає у виокремленні євангельських онімів у поезії Василя Стуса, ствердженні важливої ролі тих онімів у виявленні характерних понятійних концептів його світовиміру. Аналіз сконцентровано на антропонімії, що репрезентує образи Христа у контексті розмислів над його страдницькою постаттю, та Іуди у його протиставленні праведникові. Звернено увагу також на символічні аспекти онімії Стусового поетичного простору. Закцентовано, зокрема, увагу на страдницькій символіці, неодноразово переданій через топонім Голгофа / Голгота. Практично в усіх Стусових контекстах Голгота / Голгофа постає не як назва місця страти Ісуса, а в переносному значенні – як символ страждань та смерті в ім’я високої мети. Аналіз також скеровано на систематизацію, встановлення динаміки вживань та виокремлення євангельської онімії у творчому доробку поета. Відповідно до цього об’єктом пропонованої статті став ідіостиль Василя Стуса, предметом – структура онімного простору творів поета, підставою для якого послужили євангельські образи. Для отримання достовірних даних у роботі застосовано методи опису, індукції та дедукції, кількісних підрахунків, а також компонентний і контекстуально-інтерпретаційний методи. Результатом роботи стало всебічне обґрунтування важливості онімного компонента в ідіостилі поета та виокремлення пріоритетних власних назв, ужитих у його творах, що стосуються біблійної тематики. Висновки: основні розряди власних назв у творчості Василя Стуса зосереджено в антропонімному й топонімному сегменті авторського ономапростору, підставою для якого послужили євангельські мотиви. Найчастотнішими онімами біблійного кола у поетичних текстах Василя Стуса є власні назви, джерелом яких стало Євангеліє.