ВЛАСНІ НАЗВИ МОРІВ: СТРУКТУРА, ПОХОДЖЕННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.18524/2414-0627.2024.31.309403

Ключові слова:

власна назва моря, пелагонім, етимологія, структура, спосіб творення, семантика твірної основи, мотивація, функціювання

Анотація

Основна мета нашої статті — зібрати, систематизувати й проаналізувати власні назви всіх морів, засвідчених в українській мові. Мета дослідження передбачає вирішення таких завдань: 1) укласти реєстр пелагонімів; 2) визначити їхні денотатно-характеристичні ознаки; 3) з’ясувати етимолого-словотвірні атрибути; 4) описати особливості функціонування в українській мові; 5) встановити визначальні риси такого типу пропріальних одиниць. Об’єкт аналізу — 238 пелагонімів, а предмет — їхні денотатно-характеристичні, етимолого-словотвірні та функціональні особливості.

У процесі аналізу використано генетичний (для визначення походження пропріативів), етимологічний (для з’ясування особливостей творення назв), описовий (встановлення екстралінгвальних особливостей пелагонімів), структурний (для характеристики будови найменувань), функціональний (для опису ознак, пов’язаних із функціонуванням власних назв морів у різностильових текстах) методи дослідження та прийом кількісних підрахунків (для встановлення продуктивності різних типів пелагонімів).

Установлено, що домінують складені конструкції, утворені синтаксичним способом (найбільш продуктивні моделі — «іменник + прикметник» та «іменник + іменник), із комбінованою мотивацією (зокрема локативно-, меморіально- та квалітативносутнісною), відапелятивно-відонімні, у складі яких переважають географічні терміни та антропоніми або топоніми. Більшість пелагонімів є давніми, гібридними, низькочастотними, емоційно нейтральними найменуваннями, які мають відому і непрозору етимологію, побутують у науковому стилі, є елементами мови (а не мовлення), належать до пасивного словникового складу, невідомі широкому загалу, позбавлені етнокультурного значення.

У перспективі плануємо звернути увагу на загальну характеристику інших власних назв: як відкритих водних об’єктів (наприклад, заток чи течій), так і таких розрядів, як ойконіми, омоніми чи хороніми, що дозволить із часом сформувати цілісну картину українського топонімікону.

Посилання

Антонова Л. В. Дивовижна географія. Харків : Ранок, 2011. 208 с.

Бучко Д. Г., Ткачова Н. В. Словник української ономастичної термінології. Харків : Ранок-НТ, 2012. 256 с.

Губарєв В. К. Географія світу: довідник школяра і студента. Донецьк : ТОВ ФКФ «БАО», 2004. 576 с.

Жайворонок В. В. Словник української мови. Київ : Просвіта, 2016. 1316 с.

Жайворонок В. В. Антологія знаків української культури : словник-довідник. Київ : Наукова думка, 2018. 758 с.

Німчук В. В. Українська ономастична термінологія: (проект). Повідомлення Української ономастичної комісії. Київ : Наукова думка, 1966. Вип. 1. С. 24–43.

Пасенко Л. В. Новий довідник: Географія. Київ : Казка, 2008. 992 с.

Петринка Л. В. Усі географічні назви (за шкільною програмою). Харків : Торсінг плюс, 2007. 288 с.

Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови. Хмельницький : Авіст, 2008. 548 с.

Торчинський М. М. Власні назви океанів: денотатно-характеристичні, етимолого-словотвірні та функціональні особливості. Славістичні студії: лінгвістика, літературознавство, дидактика. Хмельницький, 2022. Вип. 11. С. 276–287.

Торчинський М. М., Торчинська Н. М. Власні назви проток у структурі українського ономастикону. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Ужгород, 2023. Випуск 2 (50). С. 439–446.

Хлистун І. В. Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект) : дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 — укр. мова. Умань, 2006. 236 с.

Шматько О. Є., Байназаров А. М., Височин М. Ю. та ін. Географія за всією шкільною програмою : практичний довідник. Харків : Весна, 2009. 426 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-07-14

Номер

Розділ

ОНОМАСТИКА