ІДІОМОЛОГІЧНА ШКОЛА ЯК НОВА ЛІНГВІСТИЧНА ПАРАДИГМА: ВІД ЛОКАЛЬНОГО ОПИСУ ДО ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКСТРАПОЛЯЦІЇ

Анотація

Ідіомологічна школа як наукова парадигма формує низку методологічних засад, що відображають її інтелектуальну новизну, теоретичну автономність і міждисциплінарний потенціал. Її вихідним постулатом є ідея ідіомоцентризму, за якою мова трактується не як абстрактна єдність, а як множина конкретних локальних мовних систем — ідіомів, кожен з яких має самостійну структуру, когнітивну і прагматичну специфіку, власні моделі номінації, категоризації, комунікації. У межах цієї парадигми говірка розглядається як повноцінна мовна система зі своєю лексикою, граматикою, синтаксисом, дискурсом, прагматикою та мовною картиною світу, а не як варіант літературної мови. Мовна цілісність і багаторівневість аналізу є ключовими дослідницькими орієнтирами: опис охоплює фонетику, морфологію, лексико-семантику, синтаксис, прагматику, когніцію та соціолінгвістику. Основною одиницею аналізу виступає ідіомема — мінімальна мовна одиниця, що репрезентує локальні ознаки мови певної спільноти. Принцип доказовості передбачає опору на корпусні дані — цифрові записи, транскрипти, картографічні матеріали, частотні таблиці, морфографічні моделі. Ідіом розглядається як компонент мовної екосистеми, сформованої в певному історичному, соціальному, географічному та етнокультурному контексті. Важливим є екстраполяційний потенціал: аналіз однієї мовної системи дозволяє формулювати загальні типологічні принципи мовної організації, зокрема функціонування граматичних структур, лексичної деривації, прагматичних сценаріїв та когнітивної категоризації. Ідіомологія як напрям передбачає моделювання ідіому в межах усіх мовних рівнів, а також дослідження його семіотичної, прагматичної, когнітивної, етнокультурної та фольклорної зумовленості. У цьому контексті розвиваються такі наукові підходи, як ідіомемологія, прагмалінгвістика локальної комунікації, ідіомокогнітологія, ідіомоетнолінгвістика, лінгвосеміотика та корпусна ідіомологія. Школа орієнтована на створення цифрових корпусів говіркового мовлення, що поєднують текст, звук, карту й коментар, і забезпечують глибоку інтеграцію емпіричних даних із методологією аналізу. Таким чином, Ідіомологічна школа не є ізольованим явищем, а становить відкрите теоретико-методологічне поле, у якому локальне постає основою для універсального, а мова — як дія, пам’ять, ідентичність і живий когнітивно-культурний процес.