КИЇВСЬКИЙ НАУКОВИЙ ОСЕРЕДОК В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ: НАПРЯМИ ТА ПРОВІДНІ ПЕРСОНАЛІЇ

Анотація

У статті здійснено спробу комплексної дескрипції напрямів діяльності київського психолінгвістичного осередку в контексті загального розвитку української психолінгвістики та визначення внеску провідних персоналій цього осередку в розвиток зазначеної науки. Об’єкт статті — психолінгвістика як галузь гуманітарного знання, предмет — концептуальні підходи та персоналії, що формують її наукову парадигму. Під час дослідження використано такі методи, як описовий — для загальної характеристики об’єкта і предмета дослідження; аналіз і синтез — для деталізації та узагальнення результатів; інтерпретаційний — для аналізу психолінгвістичних понять і термінів, а також елементи дискурсивного та метамовного аналізу.

Дослідження охоплює такі домінантні вектори, як тлумачення психологічних основ індивідуального мовлення та відповідних типів мовної особистості, асоціативна лінгвістика, психоакцентуація, лінгвоперсонологія та гендерна лінгвістика, включаючи методологійні засади їх розвитку. Проаналізовано теоретичні основи, на яких ґрунтується діяльність київських дослідників, виявлено тяглість традицій та інтеграцію зарубіжного досвіду. Окрему увагу приділено проблемі формування метамови психолінгвістичних студій, міждисциплінарності сучасних підходів до асоціативного експерименту та необхідності виокремлення нових напрямів у межах лінгвоперсонології. Висвітлено прагнення дослідників до створення власних психолінгвістичних методик, інтерпретації нейролінгвістичного коду та розроблення дискурс-портретів лінгвоперсони. Перспектива української психолінгвістики — створення довідника «Українська психолінгвістика в іменах», що сприятиме презентації національного доробку в гуманітарному просторі та популяризації вітчизняних науки за кордоном.